Глава 3: Рішення Еріона.

Еріон стояв на краю древнього храму, загубленого серед туманної ночі, що огортала все довкола важким, мовчазним саваном. У його руках пульсував Клинок Ночі — таємниче лезо, що здавалося не просто зброєю, а живою сутністю. Темна енергія, яка струменіла від клинка, проникала в його тіло, нашіптуючи обіцянки могутності, що спокусливо тягнули його в безодню. Цей меч був більше, ніж метал; він був дзеркалом найглибших бажань, найтемніших страхів. І, тримаючи його, Еріон відчував себе не просто володарем — він був обраним.

Кожна пульсація меча здавалася ударом серця, що спліталося з його власним. Відчуття сили, що огортала його, було майже нестерпним у своїй інтенсивності. Еріон знав, що Моракс не підозрює про справжню природу цього артефакта. Для нього це лише здобич, трофей, інструмент для досягнення влади. Але тепер, коли клинок лежав у руках Еріона, він розумів: ця зброя має свою волю, і, здається, саме вона обрала його своїм господарем.

Він стояв нерухомо, ніби час зупинився. Храм, цей холодний монумент забутої епохи, здавався майже живим, спостерігаючи за ним зі своєї мовчазної висоти. Кам’яні стіни, вкриті мохом і тріщинами, шепотіли історії про тих, хто намагався здобути меч, але зазнав невдачі. Еріон був єдиним, хто вижив, хто подолав випробування, і тепер перед ним лежала дорога, якої він ще не бачив чітко.

Він зібрався було рушити в темряву, що облягала стежину, як раптом побачив постать, що чекала на нього в тіні. Салем. Його фігура вирізнялася на тлі туманного пейзажу, а легка посмішка грала на губах, наче він знав більше, ніж мав би. Очі Салема блищали у відблиску нічного світла — уважні, оцінювальні. Він дивився на Еріона так, ніби бачив перед собою не того ж хлопця, якого проводжав сюди.

Храм залишив свій слід. Із кожним кроком, що Еріон робив до Салема, він відчував, як цей погляд пробиває його наскрізь. Тиша між ними тремтіла, а завмерле повітря чекало, що ось-ось пролунають слова, які змінять усе. Але Салем мовчав, даючи нічній імлі можливість говорити за себе. Лише усмішка на його обличчі, тонка, загадкова, здавалася німим підтвердженням: він знав, що Еріон повернувся не лише зі здобиччю, а й із силою, яка вже почала змінювати його назавжди.

— Тож, ти знайшов Клинок, — озвався Салем, його голос був тихим, але в ньому відчувалася прихована сила. Очі Салема ковзали по кожному руху Еріона. — Я певен, Моракс буде задоволений.

Еріон зустрів його погляд, але не відповів одразу. У його руці Клинок Ночі пульсував, як жива істота, посилаючи хвилі темної енергії крізь тіло. Це було майже нестерпно, ніби сам меч випробовував його на міцність, нашіптуючи слова, які тільки він міг почути. Тихі, спокусливі обіцянки сили, що могли належати лише йому.

— Я пройшов крізь те, про що Моракс навіть не здогадується, — нарешті промовив Еріон, стискаючи руків’я меча так, що пальці побіліли. — Ця зброя — не просто артефакт.

Салем підняв одну брову, але не виглядав здивованим. У його очах блиснуло щось схоже на цікавість, немов він передбачав, що Еріон скаже далі. Він зробив крок уперед, і світло місяця ковзнуло по його обличчю, висвітлюючи тонкі зморшки біля очей.

— Ти вже відчув це, — сказав він, і його слова більше скидалися на твердження, ніж на запитання. — Сила Клинка. Його воля. Але ти розумієш, що Моракс не пробачить, якщо ти зробиш інший вибір? Він не з тих, хто змириться з відмовою.

Еріон мовчав, втупившись у меч. Погляд Еріона наповнився сум’яттям і тривогою, але в глибині душі починала визрівати впертість. Моракс був могутнім, так. Але чи міг він зрозуміти справжню природу цього клинка? Чи був він здатний зупинити те, що вже почалося?

— Я знаю, чим це загрожує, — нарешті мовив Еріон, і його голос, хоч і тихий, був сповнений твердої рішучості. Він підняв Клинок, тримаючи його перед собою, і в цьому жесті було більше, ніж просто рух — це був виклик. — Але якщо цей меч вибрав мене, значить, я не можу від нього відмовитися. Це більше, ніж воля Моракса. Це моє рішення.

Салем мовчав, уважно вивчаючи Еріона. Його обличчя залишалося непроникним, але в очах з’явилося щось схоже на схвалення, чи, можливо, попередження.

— Вибір завжди має ціну, — нарешті сказав він. — Сподіваюся, ти готовий її заплатити.

Еріон глибоко вдихнув. Його майбутнє, здавалося, було викарбуване темними рунічними символами на лезі Клинка Ночі. Воно могло привести його до величі або до загибелі, але тепер він знав одне: зворотного шляху немає.

Ніч огорнула місто щільним покривалом тіней, і лише холодне світло місяця пробивалося крізь густі хмари, створюючи примарні обриси на кам’яній бруківці. Дорога була тиха, але в тиші ховався неспокій, немов саме повітря напружилося в очікуванні. Еріон ішов мовчки, його погляд був прикутим до Клинка Ночі, що міцно тримався в його руці. Меч здавався живим, поглинав світло і випромінював тінь, яка огортала хлопця, мов невидимий плащ.

Салем йшов поруч, його постать зливалася з нічною темрявою, але очі залишалися пильними. Руки, які він тримав вільно, були готові до будь-якого раптового руху. Він косився на Клинок, і хоч залишався зовні спокійним, його зацікавленість була надто помітною. Салем був звиклий до небезпеки і до магії, але навіть він відчував холодний трепет від цієї зброї. Щось у ній було більше, ніж просто сила, більше, ніж просто темрява.

Еріон ішов мовчки, але всередині нього кипіла буря. Після того, як він витримав випробування храму, темрява Клинка заповнила кожну щілину його свідомості. Він відчував, як меч впливає на нього, тягнучи за собою думки про владу, страх і невідомість. З кожним кроком вага Клинка зростала, і не через його масу, а через важкість рішень, які тепер нависли над ним.