Том 1. Глава 1: Портал у Тіньовий світ

Ранок розливався золотими променями крізь високі аркові вікна Академії світла. Еліра Мірант стояла на балконі своєї кімнати, вдихаючи прохолодне повітря, що пахло свіжістю рідного саду та магією, яка проникала у кожну цеглину будівлі. Її руки, закуті в тонкі рукавички зі сріблястого шовку, тремтіли від нетерпіння. Сьогодні мало відбутися щось особливе: ритуал відкриття елементальної кристальної сфери.

Сфера була не просто артефактом — це був ключ до глибин магічного світу, і лише найобдарованіші учні могли торкнутися її без небезпеки. Еліра відчувала, що її серце б’ється швидше, ніж належало б. Магія в ній відгукувалася на ритм її думок, ніби попереджаючи: сьогодні все зміниться.

Вона крокнула в залу ритуалів, де мармурові підлоги відбивали світло, що падало із високих кристалів. Викладачі, обрядові священики та студенти збиралися навколо великого кристала, який повільно обертався на кам’яному п’єдесталі.

— Ліано… — лагідний, але суворий голос наставниці Ауреліани розірвав її думки. — Будь обережна. Сьогодні ти випробуєш межу своєї магії.

Еліра кивнула, відчуваючи, як серце стискається від хвилювання. Вона простягла руки, і світло кристала почало реагувати на її енергію, пульсуючи у ритм її дихання.

Але щось пішло не так. Замість очікуваного сяйва, кристал вибухнув променями тіні, і повітря затремтіло від невидимої сили. Перед очима Еліри розкрився портал — темний, глибокий, ніби всмоктуючи у себе світло.

— Що… це? — прошепотіла вона.

І саме тоді вона його побачила.

Даріон Вейр стояв на іншому боці порталу, його постать була окутана тінню, а очі блищали незвичайним відтінком фіолетового. Він не рухався, але Еліра відчула, що його погляд проник крізь неї, заглядаючи у найпотаємніші куточки душі.

— Хто ти? — спромоглася запитати Еліра, хоча відчувала, що її голос тремтить.

Даріон повільно підняв руку, ніби запрошуючи її до себе, і кожна клітина її тіла кричала: «Не підходь!»

— Я — Даріон, — відповів він тихо, і його голос був водночас і привабливий, і лячний. — Ти відкрила те, що не повинно було бути відкритим.

Пульс Еліри прискорився. Її магія, зазвичай стабільна, зараз вихлюпувалася хаотичними потоками, ніби реагуючи на його присутність. Вона знала, що не може відійти — магія прив’язала її до цього світу, до цієї зустрічі.

— Портал… він… — вона замовкла, бо зрозуміла, що слова безсилі описати те, що вона бачить. — Я не знала, що…

— Ти не знала, — Даріон перервав її, — але тепер ти частина цього. І відтепер твої рішення визначатимуть не тільки твою долю.

Темрява порталу коливалася, і з неї виглядали спалахи світла та дивні форми — магічні створіння, яких Еліра бачила лише в навчальних книгах. Вона відчула одночасно страх і захоплення, адже цей світ був небезпечним, але неймовірно чарівним.

— Ти можеш повернутися, — промовив Даріон, крокуючи ближче. — Або залишитися… і ризикувати всім.

Серце Еліри билося шалено. Вона знала, що кожен її крок буде мати наслідки, але відчувала, що вже ніколи не зможе залишитися такою, як раніше.

— Я… залишусь, — сказала вона, і хоча її голос тремтів, вона відчула внутрішню силу, яка підказувала: це її вибір.

Даріон кивнув. Тінь поступово обвила його фіолетові очі, але в них тепер проблискала щось інше — цікавість, і можливо, щось глибше, що він ще не наважувався відчути.

І саме в цей момент портал розкрився повністю, запрошуючи Еліру у світ, де магія і тінь, страх і пристрасть сплелися у невіддільний вузол її долі.

Темрява порталу тремтіла, мов живий організм, поглинаючи промені світла з академічного залу. Еліра стояла на порозі, відчуваючи, як її ноги тремтять, але серце пульсує від рішучості. Кожен крок у цю темряву здавався одночасно страхітливим і манливим.

Даріон простягнув руку вперед, показуючи шлях, але її очі залишалися на магічних спалахах навколо. Вони нагадували зірки, що падають з неба, лише з відтінком темної енергії. Кожна спалаха відлунювала у її серці, наче відкриваючи щось давно приховане — відчуття, якого вона ще ніколи не знала.

— Ти вперше бачиш наш світ? — запитав він тихо. Його голос був глибоким і спокійним, немов водоспад у нічній тиші.

— Так… — злегка зітхнула Еліра, відчуваючи, що кожне її слово тремтить. — Він… такий… живий. І небезпечний.

Даріон усміхнувся, але в його усмішці ховався сумнів і відтінок болю.

— Небезпечний, так. Але саме тут можна пізнати справжню силу. Тут, серед тіней, народжується магія, яку не навчишся у книгах.

Вона зробила перший крок у портал, і холодне повітря охопило її, як рідина. Лідяні струмені пробігли по шкірі, але замість страху Еліра відчула дивну рішучість. Вона знала: якщо відступить, ніколи не дізнається правди.

Даріон йшов поруч, але зберігав певну дистанцію, ніби боячись, що кожен її дотик може пробудити нещадну силу, приховану в ній. Еліра дивилася на нього, і серце її стискалося від невідомого почуття — суміші тривоги, захоплення та бажання дізнатися більше про цього загадкового мага.

Перші кроки Тіньового світу були непередбачувані. Кристали темряви випромінювали слабке світло, відкидаючи довгі тіні, які рухалися самостійно, немов живі істоти. Ліс із чорних дерев, які шепотіли невідомими голосами, розкинувся перед ними, а вдалині виднілися руїни стародавніх замків.

— Це… — вимовила Еліра, ледве стримуючи здивування, — ніхто не казав, що тут так красиво.

— Краса завжди йде поруч із небезпекою, — відповів Даріон. — І ти повинна навчитися бачити їх разом. Інакше тінь поглине тебе.

Вона кивнула, відчуваючи, що слова Даріона мають глибокий сенс. Щось у його погляді говорило їй, що він не просто провідник, а частина цього світу, і водночас — частина її власної долі.

Раптом ліс ожив. Тіні вирвалися із землі, перетворившись на магічні створіння, схожі на темних ланей із кристалами замість очей. Вони не нападали одразу, але обережно крокували назустріч. Еліра відчула, як її магія реагує, наче попереджаючи про небезпеку.