Розділ 7

Наступного ранку Деклан прокинувся раніше, ніж зазвичай, і, швидко привівши себе до ладу, спустився вниз. На кухні вже снідали Річі та Йолен. Останній, м’яко кажучи, виглядав не дуже: блідий, втомлений і з таким виразом обличчя, ніби ніч зовсім не пішла йому на користь.

Деклан на мить затримав на ньому погляд, а потім сів за стіл.

— Не очікував тебе побачити в таку рань, — сказав він, дивлячись на Йолена.

— Сам не очікував тут опинитися, — похмуро відповів той. — Але Річі вирішив інакше.

Деклан перевів погляд на Річі, який спокійно продовжував снідати, ніби нічого незвичайного не відбувалося.

— То який твій план? — запитав він.

— Снідаємо і їдемо до відьми. Твоя методика жодного результату не дала.

Деклан ледь помітно насупився.

— І яка ж твоя методика?

Річі нарешті відклав виделку й подивився на нього.

— Думаю, ми занадто з нею панькаємося. Треба показати силу. Тоді вона розколеться, як багато хто до неї.

— Тобі нагадати, що ми на землі відьом? — спокійно, але з помітним докором запитав Деклан. — І що будь-яке застосування сили тут може бути, м’яко кажучи, сприйняте не дуже добре?

— Не варто так перейматися, — відмахнувся Річі. — Ми всього лише трохи її налякаємо. Зовсім трішки. А далі вона сама здасть його. От побачиш, до вечора її племінник буде у нас.

На його обличчі з’явилася самовпевнена усмішка.

— Твоє розслідування буде завершене, відьми будуть задоволені, керівництво теж буде раде.

Деклан кілька секунд мовчки дивився на нього, а потім скептично підняв брову.

— І тоді ніхто не згадає про методи, які ми застосували?

Річі усміхнувся ще ширше.

— От бачиш. Ти сам усе чудово розумієш.

Йолен, який до цього мовчки слухав їхню розмову, лише важко зітхнув і потер скроні. Схоже, він уже шкодував, що взагалі погодився сюди приїхати.