Розділ 6.1

Дорогу додому Деклан провів у роздумах. Поїздка до Коана не принесла того результату, на який він розраховував. Він дізнався дещо важливе, але відповідей стало не більше, а навпаки — запитань лише додалося.

Під’їхавши до орендованого будинку, Деклан одразу помітив машину Йолена, припарковану біля воріт.

— Чудово… — пробурмотів він собі під ніс.

Зайшовши всередину, Деклан побачив Йолена, який зручно влаштувався на дивані та спокійно доїдав піцу. На журнальному столику лежали дві порожні коробки, а в руках у нього була третя.

Схоже, це була далеко не перша піца за сьогодні.

— Хіба я не казав тобі стежити за відьмою? — запитав Деклан, зупинившись у дверях.

Йолен підняв на нього очі.

— І я стежив.

— Тоді що ти тут робиш?

— Ти не уточнював, що це потрібно робити цілодобово. Мені, між іншим, ще треба їсти й спати.

— Досить. Щось було цікаве?

Йолен задумливо прожував шматок піци.

— Ні. Вона надто нудна. За ці два дні лише один раз виїхала з будинку — купити їжу. І все.

— Ти був обережним?

— Ображаєш. Вона точно мене не помітила. Ти ж знаєш, я в цьому профі.

Йолен відклав шматок піци й подивився на Деклана.

— То як твоя поїздка? Дізнався щось важливе? А то я тут, між іншим, ризикував своїм життям.

Деклан кинув погляд на порожні коробки.

— О так. Ти дуже сильно ризикував своїм життям, доїдаючи третю піцу. Як ця їжа взагалі в тебе влазить?

— Мій організм росте. Мені потрібна їжа.

— Звісно.

— То що ти дізнався?

Деклан на мить замовк.

— Із важливого — його шукає не лише ми. Ковен теж не знає де він

Йолен повільно підняв брови.

— Відьма сховала його навіть від ковену… Цікаво.

У цей момент у двері різко постукали.

Деклан і Йолен одночасно переглянулися.

— Ти когось чекаєш? — запитав Йолен.

— Ні.

Деклан підійшов до дверей і обережно відчинив їх.

Його очі здивовано розширилися.

На порозі стояла Кайра. На ній були джинси й темна куртка, а вираз її обличчя красномовно свідчив про те, що вона прийшла сюди не для дружньої розмови.

— Якого біса? — запитала Кайра

— Якого біса? Що саме? — Деклан схрестив руки на грудях. — Давай одразу уточнимо всі деталі.

—  Ти стежиш за мною?

— Формально — так. Але фактично це робив не я.

Кайра без запрошення зайшла всередину й одразу побачила Йолена.

Вона ткнула пальцем у його бік.

— Це робив він.

Йолен саме в цей момент спокійно жував піцу й навіть не поспішав виправдовуватися.

— Чому твій хлопчик на побігеньках стежить за мною? У нас була угода.

— І я її дотримуюся, — спокійно відповів Деклан. — Я до тебе не приїжджав і не втручався у твої справи.

— Але стежити за мною ти все одно вирішив?

— Це для твоєї безпеки. У цьому місті є вбивця. Я приставив до тебе Йолена, щоб він захистив тебе, якщо раптом тобі загрожуватиме небезпека.

— А-алло… — обурився Йолен, нарешті відірвавшись від піци. — Чому це я хлопчик на побігеньках? Щоб ти знала, ми партнери. У нас однакові повноваження.

Кайра повільно перевела на нього погляд.

— О, мені від цього стало набагато легше.

У її голосі було стільки сарказму, що Йолен навіть перестав жувати.

— І як мене врятує він? — продовжила Кайра. — Слабкий друен, який навіть себе захистити не вміє.

— Стоп, — ображено озвався Йолен. — Я не слабкий. І я…

— Замовкни, — одночасно сказали Кайра й Деклан.

Йолен ображено насупився.

Кайра знову подивилася на Деклана.

— Якщо я ще раз побачу його біля свого будинку, то вб’ю його, а потім скажу, що він на мене напав. Ви на землях відьом. І повір мені, мені повірять.

Деклан кілька секунд мовчки дивився на неї.

Кайра розвернулася й вийшла, грюкнувши дверима.

У будинку запала тиша.

Йолен повільно поклав шматок піци назад у коробку.

— Не хочу здаватися боягузом, але, можливо, завтра стежити будеш ти, а не я?

Деклан кинув на нього втомлений погляд.

— Чому?

— Бо ти явно зможеш зробити це краще. Вона явно не в настрої. Не хочу постраждати.