Розділ 6

 Зранку Деклан прокинувся раніше, ніж планував. Кілька секунд він лежав із заплющеними очима, намагаючись згадати, де знаходиться, а потім поглянув на годинник.

— Чудово… — пробурмотів він.

Він швидко прийняв душ, одягнувся й спустився вниз. У мотелі було тихо. Лише за стійкою реєстрації сидів той самий чоловік, що зустрічав його ввечері.

— Уже їдете? — запитав він, піднявши очі від газети.

— Так. Маєте каву?

Чоловік кивнув у бік невеликого автомата біля стіни.

— Там.

Деклан налив собі кави, зробив кілька ковтків і скривився.

— Могла б бути й кращою.

— Зате безкоштовна, — байдуже відповів чоловік.

Деклан усміхнувся.

— Справедливо.

Він поставив порожній стаканчик на стійку, забрав ключі від машини й вийшов на вулицю.

Ранкове повітря було прохолодним, а місто лише починало прокидатися. Деклан сів за кермо, завів двигун і ще раз глянув на адресу, яку дав йому Коан.

Сьогодні він мав дізнатися більше.

Машина рушила з місця, і вже за кілька хвилин Деклан знову їхав у бік бару.

Коли він опинився біля бару, то припаркував машину і швидкими кроками увійшов всередину. Хоч це був і ранок, але там ще залишалося кілька відвідувачів, які явно пили всю ніч. Вони сиділи за столом і грали в карти. А Дейзі прибирала зі столів.

Побачивши Деклана, вона кивнула у бік кімнати, і він пішов туди.

Зайшовши всередину, він, як і вчора, застав Коана.

— Маєш втомлений вигляд, — сказав Коан. — Бачу, мотель тебе не вразив.

— Люблю місця зі зручнішими ліжками.

Коан посміхнувся.

— Я подумав над твоїми словами і думаю, що зможу тобі допомогти.

— І що взамін?

— Ну, послуга за послугу. Але давай спочатку уточнимо: ти ж розумієш значення слова «послуга»?

— Якщо це не буде порушувати законів, то я погоджуюся.

— У вас, мисливців, такі цікаві правила. Ви часто самі створюєте собі обмеження.

— Давай ближче до справи.

— Я дещо дізнався про ковен і про відьму.

— Ковен не надто сильний.

— Це я і так знаю.

— Вони мають невеликі землі. Але ці землі були у власності ковену більше ніж 700 років. Стосовно твоєї відьми, то тут є дещо цікаве. Її сім’я живе на цих землях із початку існування ковену. Чотири її пращурки навіть очолювали ковен. І, можливо, вона б теж увійшла до ради старійшин або навіть очолила ковен. Але ти явно розумієш, чому вона не має нічого з цього.

— Розумію. Племінник-друен навряд чи влаштовує інших.

— Про сестру її майже нічого не відомо.

— Ти можеш з’ясувати, хто батько Ітара?

— Спробувати можу. Але навряд чи щось з’ясую. Коли хтось із нас має позашлюбну дитину від відьми, ми не хвалимося цим.

— Щось ще дізнався?

— Вона була заручена, але її наречений покинув її. Чому — не знаю.

— А стосовно вбитих відьом?

— Дві були повитухами, одна із ковену твоєї відьми, а про двох взагалі немає інформації.

— Є ідеї, куди вона могла заховати племінника?

— У неї немає ні родичів, ні друзів. Тому поняття не маю, куди вона його сховала. Але дещо я дізнався цікаве.

— Що саме?

— В її ковені теж ніхто не знає, де він.

— Вона приховує його не тільки від мене, але й від ковену. Чому вони це дозволяють?

— Кажуть, відьма має силу не тільки свою, але й силу роду. І коли відьма помирає — її сила залишається в землі, в якій вона жила. Але є закляття, яке може забрати цю силу. Хоча я не вірю в це. Думаю, це, скоріше за все, байки. Хоча хто знає. Відьми дуже забобонні.

На кілька секунд у кімнаті запанувала тиша.

— Якщо ти щось дізнаєшся про батька Ітара, повідом мені.

— Я пошукаю.

Деклан підвівся.

— Дякую за інформацію.

— Маю одне прохання до тебе.

— Яке?

Коан посміхнувся.

— Спробуй не померти під час розслідування. Хоча б до того моменту, як ти не виконаєш свою частину угоди.

— Постараюся

Він попрямував до виходу.

Попереду на нього чекало ще більше запитань, ніж було до цієї зустрічі.