Розділ 5.1

Деклан прийняв душ, але думки про відьму не давали йому спокою. Її образ раз у раз спливав у пам'яті. Вона водночас дратувала його своєю впертістю й незалежністю, але було в ній щось таке, що незрозуміло притягувало. І саме це дратувало найбільше.

Переодягнувшись, він вийшов із будинку та сів у машину. Він не був упевнений, що зустріч із Коаном — хороша ідея. Проте Йолен мав рацію. Вони вже давно крутилися навколо цього розслідування, а результатів майже не було.

Єдиним плюсом було те, що за останній час не сталося жодного нового вбивства відьми. Але, враховуючи, що жертв уже було п'ятеро, це навряд чи можна було назвати перемогою. Швидше тимчасовим затишшям.

Дорога зайняла майже сім годин. Коли попереду з'явилася стара дерев'яна вивіска бару, Деклан зменшив швидкість, заїхав на парковку й заглушив двигун.

Бар називався «Зілля забуття». На вивісці була намальована стара відьма з довгим кривим носом, яка сиділа на мітлі й підморгувала перехожим. Виглядало це доволі кумедно й саркастично, ніби власник навмисно насміхався над усіма стереотипами про відьом.

Власником закладу був Коан — чистокровний друен, який уже понад десять років успішно керував баром. Та його справжній талант полягав зовсім не в умінні продавати алкоголь чи вести бізнес.

Коан знаходив інформацію.

Він знав усе і про всіх.

Іноді це навіть лякало.

Подейкували, що серед його близьких знайомих є відьма-провидиця, яка здатна бачити майбутнє. Саме тому Коан завжди випереджав інших на кілька кроків. Але Деклан у подібні історії не вірив. Для нього існувало значно простіше й логічніше пояснення.

Люди, які добряче випили, дуже люблять говорити.

А в цьому барі пили багато.

Вийшовши з машини, Деклан попрямував до входу. Варто було відчинити двері, як у ніс ударив знайомий запах алкоголю, сигаретного диму та старого дерева, що давно ввібрало в себе сотні таких вечорів.

Його поява не залишилася непоміченою.

У барі сиділи четверо відьом і семеро друенів. Хтось грав у карти, інші голосно сміялися, цокаючись кухлями, а дехто просто мовчки спостерігав за новим гостем.

Деклана завжди дивувало одне.

Чому саме тут між відьмами й друенами майже ніколи не виникало конфліктів? За цими столами вони спокійно пили, жартували й навіть могли сісти за одну гру в карти. Але варто було переступити поріг бару — і багато хто був готовий перегризти одне одному горлянку.

Одні стверджували, що на бар накладене стародавнє закляття, яке не дозволяє відвідувачам сваритися чи битися.

Деклан лише скептично посміхався.

На його думку, вся магія цього місця полягала у великій кількості алкоголю. Адже після кількох кухлів навіть найзапекліші вороги іноді знаходять спільну мову.