Розділ 4.2

Деклан сів у машину й міцно стиснув кермо.

— Божевільні відьми... — пробурмотів він крізь зуби.

У грудях кипіло роздратування. Він звик, що люди або боялися його, або принаймні вислуховували. Але ця продавчиня навіть не спробувала приховати, наскільки їй огидна його присутність.

Він шумно видихнув і потер перенісся.

— Спокійно... Це лише магазин.

За кілька секунд злість почала відступати. Він завів двигун і рушив із місця.

За десять хвилин Деклан зупинився біля невеликої затишної кав'ярні. Усередині пахло свіжою випічкою, ваніллю й меленою кавою. Після холодної атмосфери магазину це місце здавалося напрочуд теплим.

Він підійшов до стійки.

— Доброго ранку, — усміхнулася бариста. — Що бажаєте?

— Одну чорну, міцну. Без цукру. І велике лате.

— Зараз буде.

Дівчина взяла стаканчики й почала готувати замовлення.

Поки кавомашина тихо гуділа, Деклан розглядав вітрину з десертами. Шоколадні еклери, макаруни, чизкейки, медівники...

Його погляд зупинився на двох шматочках торта.

— Ви вже кілька хвилин їх розглядаєте, — усміхнулася бариста. — Не можете визначитися?

Деклан тихо хмикнув.

— Та я не для себе вибираю.

— Для дівчини?

Він на мить замовк.

— Не зовсім.

— Дружина?

— Ні.

— Тоді все складніше, ніж я думала.

Деклан усміхнувся.

— Значно складніше.

— Якщо хочете справити гарне враження, беріть медівник. Його люблять майже всі. А ще дуже хвалять ягідний чизкейк.

Перед очима Деклана одразу виник образ Кайри.

Він не знав, що вона любить. Та й навряд чи вона взагалі зрадіє його появі.

— Тоді... давайте обидва.

— Гарний вибір.

Бариста акуратно поклала десерти в коробочку, поставила поруч дві чашки кави й усміхнулася.

— Сподіваюся, людина, для якої ви це купуєте, оцінить.

Деклан забрав замовлення.

— Я теж на це сподіваюся.

Підписуйтеся, додавайте книгу до бібліотеки та залишайте свої коментарі! ❤️