Розділ 4.1

Деклан вийшов із будинку, сів у машину й рушив до центру міста. Дорогою його не полишала одна думка: що подарувати відьмі?

Він чудово розумів, що вся ця затія не мала нічого спільного з романтикою чи бажанням справити хороше враження. Насправді його план був значно простішим — добряче розізлити її племінника. Але чомусь тепер йому хотілося, щоб самій відьмі подарунок справді сподобався.

— Ну не можу ж я принести їй перше-ліпше, — пробурмотів він собі під ніс.

Деклан повільно їхав вузькими вуличками, розглядаючи численні крамнички. Одні були переповнені туристами, інші виглядали зовсім непримітно. Уже майже втративши надію знайти щось цікаве, він помітив невеликий магазин із темною дерев'яною вивіскою.

Його увагу привернула не сама крамниця, а жінка за прилавком.

Відьма.

Деклан усміхнувся.

— Якщо хтось і знає, який подарунок сподобається відьмі, то точно інша відьма.

Він припаркував машину біля магазину, вийшов і впевнено попрямував до входу.

Щойно двері відчинилися, над головою дзвінко задзеленчав маленький дзвіночок.

Продавчиня одразу підняла погляд.

Спочатку в її очах промайнуло здивування. За мить воно змінилося холодним роздратуванням.

На щастя для них обох, у магазині ще був покупець — літній чоловік, який вже хвилин десять не міг визначитися між двома ароматичними свічками. Продавчиня терпляче відповідала на його запитання, а Деклан, сховавши руки в кишені, неквапливо розглядав полиці.

Нарешті дідусь зробив вибір, розрахувався й, побажавши гарного дня, залишив магазин.

Усередині запала тиша.

— Вітаю. Мені потрібна ваша порада, — привітно сказав Деклан.

— Сумніваюся, що зможу вам допомогти, — сухо відповіла відьма.

— А я майже впевнений, що зможете. Я шукаю подарунок для однієї відьми.

Жінка навіть не кліпнула.

— І?

— Думаю, ви краще за мене знаєте, що може сподобатися іншій відьмі.

На обличчі Деклана з'явилася його звична чарівна усмішка. Вона не раз допомагала знаходити спільну мову навіть із найвпертішими людьми.

Та цього разу не подіяла.

Обличчя продавчині залишилося абсолютно байдужим.

— Я не буду вам допомагати.

Деклан важко зітхнув.

— Шкода. Я справді розраховував на вашу пораду.

Не дочекавшись відповіді, він почав уважніше розглядати товар. На дерев'яних полицях стояли банки із засушеними травами, дивні амулети, кришталеві пляшечки, пахощі та десятки свічок різних форм і кольорів.

Його погляд зупинився на витонченому наборі чорних свічок із срібними рунами.

— Ось ці, — сказав він, взявши коробку до рук.

Підійшовши до каси, Деклан поклав її перед продавчинею.

— Запакуйте, будь ласка.

Відьма навіть не глянула на свічки.

— Вони не продаються.

Деклан здивовано насупився.

— Але ж вони стояли на вітрині.

Жінка нарешті підняла на нього погляд.

— У цьому магазині для вас нічого не продається.

Після короткої паузи вона холодно додала:

— Вам краще піти.

Кілька секунд Деклан мовчки дивився на неї, ніби намагався зрозуміти, чи вона жартує.

Потім лише усміхнувся кутиком губ.

— Ясно.

Він розвернувся, вийшов із магазину, а дзвіночок над дверима знову тихо продзвенів, проводжаючи його.