Розділ 4

Наступного дня Деклан прокинувся рівно о п'ятій ранку. Він завжди любив ранні підйоми. Вважав, що вони дисциплінують і допомагають тримати думки в порядку.

Його ранковий ритуал ніколи не змінювався: двадцять хвилин холодного душу, простий сніданок і чашка міцної кави.

Останні кілька тижнів видалися виснажливими. Розслідування зайшло в глухий кут, а це дратувало Деклана. Він умів бути терплячим, але ніколи не любив чекати.

Сидячи за кухонним столом із чашкою кави, він замислився над питанням, яке ставив собі вже не вперше.

Чому він став мисливцем?

Остаточної відповіді він так і не знайшов.

Можливо, це була спроба спокутувати провину своєї родини.

Його батько, Деспасіан, усе життя був противником законів. Завдяки харизмі, гострому розуму та вмінню переконувати людей він ще у двадцять років створив власний ковен друенів, які відкрито порушували правила.

Деспасіан ненавидів відьом.

І для нього ця ненависть мала пояснення.

Коли йому було лише дев'ять років, відьми вбили його батьків. Саме цим він усе життя виправдовував свої вчинки.

Він проповідував, що друени мають право безкарно полювати на відьом, забирати їхню силу й накопичувати власну могутність. Багато хто повірив його словам і пішов за ним.

Його дружина, Аврорі, була повною протилежністю.

Від народження вона була слабким друеном і жодного разу в житті не забрала сили у відьми. Не тому, що не хотіла, а тому, що просто не могла. Вона була спокійною, мовчазною й майже ніколи не сперечалася з чоловіком.

Їхній союз здавався дивним, але саме в ньому народилися троє синів — Ітан, Річі та Деклан.

Коли Деклану виповнилося чотири роки, Ітан загинув під час одного з полювань.

Смерть старшого сина зламала Аврорі.

Уперше за багато років вона наважилася піти проти чоловіка. Забрала двох молодших синів і поїхала до своїх батьків.

Деспасіан важко переживав і смерть первістка, і втечу дружини.

Але замість того, щоб зупинитися, він почав убивати ще більше відьом.

Навколо нього з'являлося дедалі більше прихильників. Його ідеї ставали небезпечнішими.

Усе закінчилося тим, що його заарештували й ув'язнили.

Саме в тіні злочинів свого батька виріс Деклан.

Він не був винен у тому, що зробив Деспасіан, але майже всі ставилися до нього так, ніби частина цієї провини лежала й на ньому.

Річі пережив це значно легше. Йому від природи було байдуже, що думають інші.

Деклан же кожне слово сприймав близько до серця.

Особливо в дитинстві.

В академії теж було непросто. Дехто боявся його, дехто відкрито зневажав, а хтось постійно нагадував, ким був його батько.

Можливо, саме тому він і став мисливцем.

Він присвятив життя тому, щоб ловити друенів, які порушували закони. Наче намагався довести всім навколо — і самому собі, — що він не такий, як Деспасіан.

Працювати з іншими йому довго не вдавалося.

Лише зустрівши Йолена, він уперше знайшов напарника, з яким справді зміг спрацюватися.

Йолен був на сімнадцять років молодший за нього, але це ніколи не заважало їхній роботі. Вони швидко навчилися довіряти один одному й доповнювати одне одного.

Деклан зробив останній ковток кави й поставив чашку на стіл.

А можливо, справа була зовсім не в почутті провини.

Можливо, глибоко всередині він успадкував від батька те саме, від чого так відчайдушно тікав.

Жагу до полювання.

І, переслідуючи друенів, які порушували закон, він лише знаходив спосіб її втамувати.