Розділ 3.2

Коли Деклан повернувся до будинку, який вони з Йоленом тимчасово орендували, той сидів на кухні й вечеряв.

— Радий, що ти живий.

— Дякую.

— То як пройшла зустріч?

— Вона не дозволила зустрітися з племінником.

Йолен відклав виделку й уважно подивився на Деклана.

— Тоді чому ти такий задоволений?

— Усе йде за планом.

— Якщо твій план полягає в тому, щоб за два тижні нічого не досягти, то так, усе йде за планом.

Деклан лише усміхнувся.

— Інколи розслідування неможливо провести швидко.

— Твій брат буде нами незадоволений.

— Річі рідко буває задоволений.

— Напишеш йому?

— Ні. Ми поки що знаємо надто мало.

Йолен фиркнув.

— Ми взагалі нічого не знаємо.

— Дещо знаємо. Він зараз не живу тут.  Відьма або навіть кілька відьом десь його переховують.

— І?

— І за весь час, поки ми тут, не сталося жодного нового вбивства.

— Ну, ми ж і жодного  друена за цей час не зустрічали.

Деклан на мить замислився.

— Можливо, це не зовсім друен.

Йолен насупився.

— Я думав, наша основна версія — що вбивця друен.

— Так. Але це лише версія, а не остаточний висновок. Сьогодні вранці, коли переглядав документи, я дещо помітив.

— І що саме?

— Лише одна жертва була з цього ковену. Три інші — з іншого. А остання взагалі не належала до жодного ковену.

Йолен кілька секунд мовчав, намагаючись зрозуміти думку Деклана.

— Я все одно не розумію, до чого ти ведеш.

— Думаю, усі ці відьми якось пов'язані. Просто я ще не знаю як.

—Вони були різного віку. І жодна не була особливо сильною. Навпаки, усі досить слабкі. Якщо він убиває через бажання поглинати чужу силу й не може контролювати свої інстинкти, то чому обирає саме слабких?

— Бо сам не надто сильний. Або тому, що вони — легша здобич.

Йолен задумливо кивнув.

— Я б обрав сильну відьму.

— Не факт, що він може це зробити. Якщо він не контролює свою силу, то й надалі нападатиме на тих, кого здатен здолати.

— А що, якщо це помста? Його життя в ковені навряд чи було легким.

— Не забувай, що лише одна з убитих була з його ковену.

— Але він міг перетинатися й з іншими.

— Міг.

Йолен замовк, а потім знову заговорив:

— Одного я не розумію. Якщо ця відьма знає, що її племінник убиває інших відьом, то чому вона його захищає?

Деклан важко зітхнув.

— Бо він для неї як син. Вона його виростила. Можливо, вона й підозрює, що це він, але не хоче в це вірити.

— Тоді чому його покриває голова ковену?

— Не знаю.

Деклан опустився на стілець навпроти.

— У цій справі поки що більше запитань, ніж відповідей. І ми зможемо щось зрозуміти лише тоді, коли побачимо його.

— Але ми навіть не знаємо, де він.

На обличчі Деклана з'явилася легка усмішка.

— Я приходитиму до його тітки щодня.

Йолен здивовано підняв брови.

— І що це дасть?

— Рано чи пізно він сам нас знайде.

Йолен недовірливо подивився на нього.

— Тобто твій геніальний план полягає в тому, щоб щодня дратувати відьму, поки її племінник сам не прийде розібратися з нами?

Деклан спокійно кивнув.

— Саме так. План має спрацювати.

— Що ми будемо робити якщо він прийде?

— Ми нарешті поговоримо.

— А якщо він одразу спробує нас убити?

Деклан знизав плечима.

— Це теж буде своєрідне знайомство.

Йолен важко зітхнув і відкинувся на спинку стільця.

— Ти невиправний.

— Зате послідовний.

Йолен кілька секунд мовчки дивився на нього, а потім тихо засміявся.

— Річі мав рацію.

— У чому саме?

— Він казав, що одного дня твоя впертість або врятує тобі життя, або приведе до дуже дурної смерті.

Деклан усміхнувся.

— Поки що рахунок один-нуль на користь першого варіанту.