Розділ 2

Деклан уважно дивився на своє відображення в дзеркалі. За останні пів години він уже втретє змінив сорочку.

Йолен, спершися плечем об дверний косяк, скептично спостерігав за ним.

— Знаєш, ти так ретельно збираєшся, ніби йдеш на побачення, а не на зустріч із головою ковену.

Деклан поправив комір і ледь усміхнувся.

— Відьми й без того нас ненавидять.

— І ти думаєш, що ідеально випрасувана сорочка змінить їхнє ставлення?

— Ні. Але гарний вигляд може зробити розмову трохи простішою.

Йолен тихо пирхнув.

— Ми майже два тижні змарнували, чекаючи цієї зустрічі.

— Бюрократія ніколи не була сильною стороною відьм.

— Вони навмисно тягнули час.

— Цілком можливо.

Деклан застебнув ґудзик на манжеті й нарешті відійшов від дзеркала.

— Єдиного не розумію. Якщо відьми знають, що саме він убиває їхніх, то чому приховують його?

— Бо не впевнені. Або тому, що є причина, про яку ми ще не знаємо.

— Думаєш, ця зустріч щось змінить?

— Принаймні дасть відповіді.

Йолен похитав головою.

— Як скажеш. Але я не збираюся, як ти, вбиратися й розсипатися перед ними в люб'язностях.

Деклан тихо засміявся.

— Я постійно забуваю, наскільки ти молодий.

— До чого тут це?

— До того, що сила — не завжди найкраща зброя. Іноді ввічливість відкриває більше дверей, ніж погрози.

— Ти останнім часом аж занадто ввічливий.

— Ввічливість ще нікому не зашкодила.

Йолен лише закотив очі.

— Все одно не розумію, чому ми не можемо просто знайти хлопця й поговорити з ним без дозволу.

Деклан поглянув на нього вже без усмішки.

— Тому що я не збираюся порушувати правила й починати війну між друенами та відьмами.

— Через одну розмову війни не буде.

— Починаються війни саме з таких дрібниць, — спокійно відповів Деклан. — Один необдуманий крок, одне неправильне рішення... і вже ніхто не пам'ятатиме, хто був винен.

Йолен на кілька секунд замовк.

— Ти справді віриш, що вони добровільно допоможуть нам?

— Ні.

— Тоді навіщо все це?

Деклан накинув піджак і взяв ключі від машини.

— Бо іноді важливо не отримати потрібну відповідь. А побачити, як людина відповідає.

Йолен усміхнувся.

— Оце вже більше схоже на тебе.