Продовження. Частина 4

Частина 4

Комісар Лекарр та сержант Бастьєн прибули до будинку Марі-Жозе Казе, що височів на сусідньому пагорбі. Це був старий кам'яний особняк, який, здавалося, бачив кращі часи. Вікна були прикриті віконницями, а сад навколо зарослий бур'янами, що надавало місцю похмурого, майже покинутого вигляду. За словами Жака Дюпона, Марі-Жозе так і не вийшла заміж після смерті Філіппа, живучи самітницею, обтяжена гіркотою і, можливо, нерозкритою таємницею.

Коли Лекарр постукав у важкі дерев'яні двері, йому відчинила літня жінка у скромній сукні. Її обличчя було зморшкуватим, але очі – уважними і пронизливими. Вона була покоївка, судячи з усього.

— Доброго дня, – почав Лекарр. – Ми з жандармерії. Хотіли б поговорити з мадам Марі-Жозе Казе.

Покоївка оцінююче оглянула їх.

— Мадам Казе не приймає відвідувачів, – сказала вона глухим голосом. – Вона хвора.

— Це стосується смерті Ізабель Дюпон, – наполягав Лекарр. – Це дуже важливо.

Покоївка на мить завагалася, потім повільно відчинила двері ширше.

— Заходьте. Але я вас попереджаю, мадам Казе дуже ослаблена. І вона погано ходить. Їй потрібна допомога, щоб пересуватися. Я її єдина допомога.

Лекарр відчув, як у нього щось клацнуло в голові. Погано ходить. Це змінювало все. Якщо Марі-Жозе майже не могла пересуватися, вона не могла бути вбивцею. Вона не могла дійти до церкви, де померла Ізабель.

Вони пройшли по темному коридору, де пахло старим деревом і пилом. Будинок був великим, але в ньому панувала гнітюча тиша. Нарешті, покоївка провела їх до вітальні, де біля каміна, закутана в плед, сиділа літня жінка. Це була Марі-Жозе. Її обличчя було змарнілим, але в очах, незважаючи на втому, горів вогник гіркоти. Вона ледь підняла голову, коли вони зайшли.

— Мадам Казе, я комісар Лекарр. Ми тут, щоб поговорити про Ізабель Дюпон.

Марі-Жозе глибоко вдихнула, її голос був слабким, але в ньому відчувалася сталева воля.

— Я не хочу нічого чути про цю жінку. Вона зруйнувала моє життя.

— Вона мертва, мадам Казе. Її тіло знайшли біля церкви в Альта-Рокка.

На обличчі Марі-Жозе не було ні краплі співчуття, лише холодна байдужість.

— Ну, що ж. Кожен отримує те, на що заслуговує.

— Ми знаємо, що ваш чоловік, Філіпп Казе, загинув багато років тому. І Ізабель Дюпон була з ним пов'язана.

Марі-Жозе скривилася, ніби відчула фізичний біль.

— Він зрадник. А вона… вона була розпусницею. Вона збила його зі шляху.

— А що ви знаєте про смерть Філіппа? – запитав Лекарр. – Його знайшли мертвим біля скелі. Нещасний випадок?

Марі-Жозе засміялася, гірким, хрипким сміхом.

— Так. Нещасний випадок, треба було менше пити і гуляти з дівками.

— Чи знаєте ви, що Ізабель була вагітна від нього? – Лекарр вирішив піти ва-банк.

Очі Марі-Жозе розширилися, в них спалахнув вогонь.

— Вагітна? – її голос підвищився. – Ця розпусниця? Вона носила його дитину? Я цього не знала.

Лекарр уважно спостерігав за її реакцією. Це було щире здивування.

— Вона зробила аборт.

Марі-Жозе закрила очі, на її обличчі з'явився вираз, схожий на біль, але не співчуття. Скоріше, це був біль ображеної гордості.

— Ця змія. Вона хотіла зруйнувати все до кінця.

— Мадам Казе, – Лекарр змінив тему. – Вчора вночі Ізабель Дюпон була в церкві в Альта-Рокка. Вона прийшла до отця Франсуа на сповідь. Ми знаємо, що ви погано ходите. Чи є хтось, хто допомагає вам, крім вашої покоївки?

Марі-Жозе подивилася на покоївку, яка стояла біля дверей, з незворушним обличчям.

— Ні. Тільки Анна. Вона моя єдина опора. Вона зі мною вже багато років.

— Анна, – Лекарр звернувся до покоївки. – Де ви були вчора ввечері, коли померла Ізабель Дюпон?

Анна, яка досі була мовчазною і непомітною, на мить завагалася, потім спокійно відповіла:

— Я була тут, пане комісар. Я допомагала мадам Казе лягати спати. Вона догляду.

— Ви не виходили з будинку?

— Ми рідко виходимо. У мадам Казе слабке здоров'я.

Лекарр відчував, що Марі-Жозе не була фізично спроможна вчинити вбивство. Але її ненависть до Ізабель була очевидною. І ця ненависть могла бути рушійною силою для когось іншого.

Він згадав скрипку Філіппа Казе зі слідами крові. І слова отця Франсуа: "Гріх, похований у горах. Він ніколи не відпускав її". Гріх, пов'язаний не лише з абортом, але й, можливо, з самою смертю Філіппа.

Лекарр раптом відчув, як його погляд прикувався до рук покоївки Анни. Вони були незвично великими для жінки, з грубими, мозолистими пальцями. Руки, які могли б задушити. І її обличчя… воно було спокійним, майже безвиразним, але в її очах було щось, що Лекарр не міг розпізнати. Щось приховане.

— Як довго ви працюєте на мадам Казе, Анна? – запитав Лекарр, дивлячись прямо на неї.

— П'ятнадцять років, пане комісаре. 

Лекарр вирішив перевірити минуле Анни. Це було наступним кроком.