Оповідання 4. Портрет для однієї ночі.

Частина 1

Кінець травня 2024 року на Корсиці приносив із собою не тільки буяння зелені та солодкі запахи розквітлого маквісу, а й перші, по-справжньому спекотні дні. Сонячні промені заливали околиці Лумйо, мальовничого села, що розкинулося серед оливкових гаїв та виноградників, неподалік від узбережжя. Для туристів це був ідеальний час для відпочинку, але для комісара Етьєна Лекарра, такі дні часто віщували нові виклики. Щойно завершилася складна справа, і Лекарр сподівався на короткий перепочинок. Проте, Корсика, як завжди, мала власні плани.

Дзвінок надійшов ближче до обіду. Голос сержанта Бастьєна був напруженим, без звичної бадьорості.

— Комісаре! Маємо виклик. Дуже неприємний. Знайдено тіло.

Лекарр одразу ж відчув, як м’язи напружуються.

— Де? І що відомо?

— Околиці Лумйо, біля старої ферми, що належить родині Кассен. Це молода жінка, Маріам Кассен. Здається, її задушили.

Маріам Кассен. Лекарр знав це прізвище. Досить відома родина в Лумйо, власники великих виноградників. Молода жінка, 21 рік. Життя тільки починалося. Задушили. Це було жорстоко.

— Я виїжджаю, Бастьєн. Збери команду. І забезпеч повну ізоляцію місця злочину. Жодного стороннього, зрозумів?

— Так, комісаре. Вже все організовано.

Дорога до Лумйо пролягала через залиті сонцем поля. Вікна машини були відчинені, і тепле повітря наповнювало салон ароматами землі та трав. Але навіть ця ідилічна картина не могла відволікти Лекарра від похмурих думок. Вбивство молодої жінки – це завжди трагедія. А в таких маленьких громадах, як Лумйо, це ще й шок, який розколює суспільство навпіл. Кожен знає кожного, і підозра, як зараза, швидко поширюється.

Прибувши на місце, Лекарр побачив звичну картину місця злочину: поліцейська стрічка, що огороджувала територію, кілька жандармів, що стояли на варті, обличчя місцевих жителів, сповнені шоку та цікавості, що визирали з-за огорожі. Тіло Маріам Кассен лежало на околиці старого виноградника, прикрите білим простирадлом. Поруч працювали криміналісти.

Доктор Андреолі, судово-медичний експерт, вже був на місці. Він підійшов до Лекарра, його обличчя було серйозним.

— Жінка молода. Смерть настала приблизно 6-8 годин тому. Вночі, або рано-вранці. Є явні сліди удушення. На шиї є синці, що свідчать про сильний тиск.

— Є інші ушкодження? – запитав Лекарр, дивлячись на тіло.

— Нічого значного. Жодних ознак боротьби. Схоже, її застали зненацька, або вона не чинила сильного опору. Можливо, нападник був набагато сильнішим. Або… це був хтось, кого вона знала.

Лекарр кивнув. Ця думка завжди була найстрашнішою.

— Чи є ознаки сексуального насильства?

— Попередньо – ні. Але остаточно це покаже лише розтин.

Бастьєн підійшов до них.

— Комісаре! Ми знайшли дещо цікаве. Поруч з тілом.

Він простягнув Лекарру пластиковий пакет, у якому лежав невеликий клаптик тканини. Це був шматок полотна, забруднений фарбою. Масляною фарбою. І поруч з ним, на землі, були ледь помітні відбитки, схожі на ті, що залишає мольберт.

— Це полотно художника, – сказав Лекарр, уважно розглядаючи його. – І фарба… схоже на масляну.

— Саме так, комісаре, – підтвердив Бастьєн. – А ще, ми розпитали батьків загиблої. Вони розповіли нам про художника.

Лекарр відчув, як його інтуїція запрацювала.

— Якого художника?

— Молодого чоловіка. Його звати Дієго Дам'єн. Йому 20 років. Він приїхав сюди кілька тижнів тому. Він малює портрети на замовлення. І… Маріам Кассен позувала йому.

— Коли?

— Кілька днів тому, комісаре. Батьки кажуть, що вона була дуже задоволена. Портрет мав бути завершений сьогодні.

Лекарр нахмурився. Художник. Портрет. І мертва жінка. 

— Де його студія? – запитав Лекарр.

— Він орендує невелике приміщення на околиці Лумйо, поруч зі старим млином. Це не студія, швидше, просто сарай, пристосований під робоче місце.

— Добре. Їдемо туди.

Шлях до Дієго Дам’єна був коротким. Його "студія" виявилася справді скромним приміщенням. Старий, побілений сарай, з великим вікном, що виходило на виноградник. Всередині пахло фарбами, розчинником та свіжим деревом. На стінах висіли незакінчені етюди та кілька готових портретів. Вони були виконані в яскравій, імпресіоністичній манері, що свідчило про талант художника.

Дієго Дам'єн був там. Він сидів перед мольбертом, на якому стояв незакінчений портрет. Це був портрет Маріам Кассен. Її обличчя було зображено з дивовижною точністю: її яскраві очі, легка посмішка, що ледь торкалася куточків губ. Портрет був майже завершений, але його погляд був зосереджений на пензлі, який тримав Дієго. Коли Лекарр зайшов, художник підняв голову. Його обличчя був худим, з високими вилицями, а очі – яскраво-зеленими, сповненими якоїсь внутрішньої напруги. Він виглядав молодшим за свої 20 років.