Продовження. Частина 2

Частина 2

Ранок у селищі був прохолодним, але сонячним. Море все ще було спокійним, але його спокій здавався оманливим. Запах свіжої риби змішався з ароматом кави з невеликого кафе, що відчинилося на набережній. Комісар Лекарр сидів за столиком, спостерігаючи, як рибалки готують свої човни до виходу в море. Вони мовчали, їхні обличчя були похмурими. Зникнення Жака Морі було для них особистою трагедією, яка загрожувала їхньому маленькому світу.

Листівка від Корсиканського фронту національного визволення (ФНВК) лежала у внутрішній кишені його піджака. Її зміст все ще відлунював у його голові. "Не місцевий, але з нами давно. Паризький вітер несе інші пісні." Це був прямий натяк на його минуле. Вони знали, що він з Парижа, що його батьки привезли його сюди. Але що вони хотіли цим сказати? Що він не має права втручатися в їхні справи? Чи, можливо, це було запрошення?

"Ви знаєте правила. Чи пам’ятаєте уроки предків?" "Деякі двері краще не відчиняти. Деякі води краще не збурювати." Це звучало як попередження, але і як виклик. Вони знали, що він розуміє їхні натяки. ФНВК завжди використовував такі методи: завуальовані погрози, що підкреслювали їхню присутність, їхню владу. Лекарр згадав часи своєї молодості, коли діяльність ФНВК була набагато активнішою. Вибухи, напади, викрадення. Але останнім часом вони діяли більш тихо, зосереджуючись на політичному впливі, а не на прямому терорі. Ця листівка була незвичайним кроком.

Він підняв амулет, що лежав поруч з його чашкою кави. "Камінь із води". Бастьєн мав перевірити його на сліди і дізнатися його історію.

Незабаром прибув сержант Бастьєн. Його обличчя було втомленим, але в очах читалася рішучість.

— Комісар! Жодних нових слідів Жака. Ніхто нічого не бачив. Свідомість нічого не дає. Амулет… – він похитав головою. – Жодних чітких відбитків. Він був у воді, це знищило все. Але я дізнався дещо про "Камінь із води".

Лекарр відчув, як його серце забилося швидше.

— Розповідай.

— Я розпитав старих рибалок. Вони розповіли мені легенду. Кажуть, що цей амулет належав давньому роду рибалок, що жив у селищі багато століть тому. Вони були відомі своїми знаннями моря та своїми пророцтвами. І цей камінь… він був їхнім талісманом. Він, нібито, захищав їх від нещасть на морі. Але також він приносив нещастя тим, хто намагався його вкрасти або використати його силу на зло.

— І що сталося з цим родом? – запитав Лекарр.

— Легенда каже, що останній з цього роду, молодий хлопець, закохався в дівчину з іншого села. Вона була заручена з іншим. Він намагався її викрасти. Його брат, який теж був закоханий у ту саму дівчину, пішов за ними. Між братами сталася бійка на березі. І молодший брат, той, що володів амулетом, був убитий. Його тіло кинули в море. А амулет… амулет зник. Кажуть, що з того часу "Камінь із води" з’являється лише тоді, коли в селищі відбувається якась велика трагедія, пов’язана з ревнощами або зрадою.

Ревнощі. Зрада. Ці слова відлунювали в голові Лекарра. Вони співпадали з тим, що він думав. "Правда пов’язана з ревнощами і родинною трагедією".

— Добре, Бастьєн. Це дає нам напрямок. Нам потрібно з’ясувати, чи є в Оріак якась давня сімейна суперечка, пов’язана з ревнощами. І хто міг би бути пов’язаний з родиною Морі.

— Я вже почав розпитувати місцевих. Вони неохоче говорять. Багато хто боїться. Деякі згадують про давню ворожнечу між родинами Морі та Кастеллані. Це дуже старі родини, і між ними завжди була якась неприязнь. Кажуть, що це тягнеться з поколінь.

Лекарр нахмурився. Кастеллані. Ще одна потужна сім'я в селищі.

— Які були причини цієї ворожнечі?

— Точно ніхто не знає, комісар. Але кажуть, що це пов’язано з землею, з рибальськими ділянками. Або ж… з жінкою.

— Добре. З’ясуй, хто з родини Кастеллані живе тут. І де вони були минулої ночі.

Лекарр згадав листівку від ФНВК. "Корсика пам’ятає своїх синів. Її тіні ходять тихо." І цей амулет. Чи могли ці давні конфлікти бути пов’язані з якимось сучасним злочином?

Він вирішив поговорити з Жанною і Антуаном Морі ще раз. Можливо, вони приховували щось.

Вони сиділи у своєму будинку, пригнічені горем. Жанна плакала, Антуан був мовчазним.

— Пане Морі, мадам Морі, – почав Лекарр, його голос був м’яким. – Я розумію, що вам зараз важко. Але нам потрібна ваша допомога. Чи є у вас якісь конфлікти з родиною Кастеллані?

Антуан Морі підняв на нього свої втомлені очі.

— Це стара історія, пане комісаре. Між нашими родинами завжди була неприязнь. Але ми ніколи не доходили до… до такого.

— Чи були якісь сварки останнім часом? Можливо, з кимось із молодих?

— Ні, – відповів Антуан. – Молодь вже не пам’ятає цих старих образ. Вони живуть своїм життям.

— А щось особисте? – запитав Лекарр, його погляд затримався на фотографії Жака, що стояла на столі.

Жанна Морі раптом почала схлипувати сильніше.