Кінець оповідання. Частина 4

Частина 4

Наступного ранку комісар Лекарр разом з Бастьєном вирушили до Старого Мосту, що був позначений на карті Перро. Дорога вела їх вглиб острова, далеко від гамірних курортів, через густі соснові ліси та кам’янисті пагорби. Повітря ставало прохолоднішим, наповнюючись запахом хвої та вологої землі. Мовчання порушував лише шепіт вітру у верхівках дерев та шурхіт шин по гравію. Лекарр відчував, як напруга наростає. Він був упевнений, що цей міст – ключ.

— Комісар, – Бастьєн, що керував автомобілем, порушив мовчання. – Ми перевірили всіх майстрів скрипок на Корсиці. Жоден з них не використовує таке чорнило, як те, що знайшли на нотах. І ніхто не згадує про зв’язок із скрипкою Кавалло.

— Можливо, це не майстер, Бастьєн. Можливо, це хтось, хто мав доступ до майстерні, до матеріалів. Або ж… це хтось із минулого, хто вже не працює.

— Тобто, ми шукаємо примару? – Бастьєн спробував пожартувати, але його голос був невпевненим.

— Ми шукаємо правду, Бастьєн. А правда іноді ховається у найнесподіваніших місцях.

Через годину вони приїхали до невеликого села, що майже зникло серед гір. Його старі кам’яні будинки були напівзруйнованими, а вулиці – порожніми. Здавалося, час тут зупинився. На околиці села, де зустрічалися дві маленькі гірські річки, стояв старий кам’яний міст. Він був оброслий мохом, зяяв тріщинами, але все ще стояв міцно. Справжній свідок століть.

Лекарр вийшов з автомобіля і повільно підійшов до мосту. Під ним шуміли води, що зливалися в один потік, несучись далі в долину. Це було місце, що випромінювало відчуття давнини, таємниці.

— Ось він, комісар. Старий Міст. Але що ми тут шукаємо?

Лекарр провів рукою по холодному каменю.

— Міст, де зустрічаються дві річки, пам'ятає клятви. Рядок з "Останньої серенади". Це може бути місцем якоїсь події. Можливо, тут була зустріч, укладена угода, або… клятва.

Він почав уважно оглядати міст. Камінь за каменем, тріщина за тріщиною. Бастьєн допомагав, його погляд ковзав по землі біля мосту. Раптом Лекарр помітив щось. На одній з балок мосту, ледь помітна під шаром моху, була викарбувана дата. 1968. І під нею – дві ініціали: "Ж.П." і "Ф.М.".

— Бастьєн! Подивися сюди!

Сержант підійшов.

— 1968 рік. І ініціали. Ж.П. – це може бути Жан-Мішель Перро?

— Можливо. А Ф.М.?

— Я перевірю, комісар.

Лекарр сфотографував гравіювання. Це був ще один елемент головоломки. 1968 рік. Що сталося тоді? І хто такий Ф.М.?

Вони повернулися до Кальві, і Лекарр відправив запит до центрального архіву в Аяччо. Він хотів дізнатися, чи були якісь події, пов'язані з Жаном-Мішелем Перро, чи його родиною, в 1968 році. І хто такий Ф.М., що міг бути пов'язаний з ним.

Відповідь прийшла наступного дня. І вона була шокуючою. У 1968 році, у віці 12 років, Жан-Мішель Перро був замішаний у справі про зникнення іншого хлопчика, Франсуа Морі. Так, Морі. Того самого прізвища, що й Ален Морі. Франсуа був сином місцевого пастуха. Його зникнення так і не було розкрито. Тіло хлопчика так і не знайшли. Поліція припускала, що він або потонув у річці, або став жертвою нещасного випадку в горах. Але справа була закрита через відсутність доказів.

— Франсуа Морі, – прошепотів Бастьєн, коли вони читали архівні документи. – Отже, Ф.М. – це Франсуа Морі!

— А Ж.П. – це Жан-Мішель Перро, – договорив Лекарр. – Вони були дітьми тоді. Що між ними сталося? І що це за клятва?

Він згадав Алена Морі, озлобленого співака, який звинувачував Перро в усіх своїх бідах. Чи був Франсуа його братом?

Бастьєн швидко знайшов інформацію. Так, Франсуа Морі був молодшим братом Алена Морі. Алену тоді було 15 років. Він був свідком у справі, але нічого конкретного не повідомив. Він стверджував, що його брат Франсуа пішов грати біля річки, і більше його ніхто не бачив.

Лекарр відчув, як у нього в голові пролунала "Остання серенада". "Тінь сосни шепоче ім'я старого Кавалло. Міст, де зустрічаються дві річки, пам'ятає клятви". Тепер ці рядки набули зовсім іншого значення. Клятва, пов’язана зі зникненням Франсуа Морі. І, можливо, Кавалло, майстер скрипок, теж був якось замішаний. Можливо, це не просто ім’я, а символ чогось.

Він знову зателефонував Елен Дюпон.

— Елен, перевір ще раз ноти "Остання серенада". Чи є там ще якісь приховані символи, послання, щось, що може вказати на Кавалло чи на зникнення хлопчика?

Через кілька годин Елен зателефонувала знову.

— Комісар! Я знайшла дещо. У пісні є прихований акровірш. Якщо взяти перші літери деяких рядків, то виходить фраза: "Він спочиває під Каменем Скоро".

— Під Каменем Скоро? Що це означає? – Лекарр відчув, як його серце забилося швидше.

— Не знаю, комісар. Але це може бути місце. Або підказка. І ще одне. У нотах є кілька дисонансів, які не вписуються в гармонію пісні. Це може бути навмисним. Можливо, це шифр для музикантів.