Розділ ІІ

Наступного дня Ігвард прокинувся зранку з новими думками. Він все ж таки вирішив познайомити Едріана зі своїми друзями. Після сніданку король, не знаючи, що Едріан у покоях Марієтти, разом із стражою пішов до будинку Гріффіна Равенсо. Він знав його розміщення, бо архітектор Равенсо був відомою людиною. Коли Ігвард прийшов, він помітив, що будинок пустий, а біля нього лежала листівка. Король взяв її та прочитав, що архітектор мертвий. Він зрозумів, де Едріан. Через кілька хвилин Ігвард постукав у двері покоїв сестри і увійшов. У покоях побачив сплячу Марієтту у своєму ліжку, а за великим столом, який стояв по центру кімнати, побачив Едріана, який щось замальовував у щоденнику. Хлопець, помітивши короля, різко встав, легко вклонився і сказав: «Мілорде! Вибачте! Я просто…», але його перебив Ігвард: «Я знаю, не вибачайся. Можемо вийти до коридору?». Едріан трохи знітився і відповів: «Звісно, Сір!». Король зауважив: «Прошу, не називай мене так. Просто Ігвард». Едріан кивнув. Вони вийшли до довгого коридору та йшли в сторону великої зали для банкетів. «Я знаю про твого батька, я бачив листівку. Мені шкода», — тихо промовив Ігвард. «І я не проти, що ти переїхав до Марієтти!» – весело додав він. Потім король завів Едріана до великої зали, де було накрито на одного — для Едріана. Після сніданку король запросив Едріана на тренування: «Я розумію, що у тебе не до цього, але хотів би запросити тебе на наше тренування. Якщо ти відмовишся, то нічого страшного, я розумію. Після смерті батька я тиждень ходив без настрою». Але на дивування, все ще втомлений після важкої ночі, Едріан погодився: «Я прийду!», і в слід додав: «Але я не воїн, я нічого не вмію!». Ігвард посміхнувся, поплескав його по плечу і жартівливо сказав: «Нічого страшного, таких половина, навіть я!». Тут прибіг заморений Мартін і вигукнув: «Хух! Встиг!». Король сердито відповів: «Ти як завжди! Знову запізнився», на що отримав лише посмішку друга. Мартін протягнув руку до Едріана і сказав: «Я Мартін, друг Ігварда». Ігвард додав: «І слуга!» Із задоволеною пики той відповів: «Ой! Це не важливо!» Король усміхнувся і тихо про себе сказав: «Ну, звичайно». Едріан відповів на рукостискання Мартіна і сказав: «Я Едріан. І, до речі, я тебе бачив вчора на вечері, це ти і ще пара людей носили та прибирали їжу». Друг короля з усмішкою відповів: «Така у мене робота».

Вже через десять хвилин Ігвард разом із Едріаном та Мартіном йшли до майданчика. Коли хлопці прийшли, його друзі помітили Ігварда і з подивом дивилися на молодого білявого хлопця, який ледь не тонув у кольчузі. Прийшовши, Ігвард голосно промовив: «Шановні рицарі, друзі!» і тихо жартівливо додав, дивлячись на Мартіна: «Та всі інші». Почекав кілька секунд і продовжив: «Це Едріан. Мій новий друг. Тому прошу поважати його, а то нервуватимете на гнів моєї сестри». Від цих слів Едріан почервонів. У наступну мить король продовжив уже до Едріана: «А це мої друзі, рицарі, гордість мого війська». І почав представляти їх по окремості. «Це Олаф, мій друг дитинства», — вказав він на стрункого, але кремезного рицаря з коротким темним волоссям і бравою постаттю. «Олаф завжди готовий прийти на допомогу, його вірність і відвага вже давно стали легендою серед рицарів», — продовжив він. «А ось Лео, кращий із кращих, могутній воїн», — сказав король, вказуючи на високого рицаря з довгим русявим волоссям. «А ви вже зустрічалися і знайомі, вірно?» — жартуючи, промовив Ігвард. «Луїс — вірний стражник», — сказав король, вказуючи на молодшого хлопця, що стояв поряд з Лео. Луїс, стражник королівства, завжди був пильним і уважним до всього, що відбувалося навколо, ніколи не зраджуючи своєму обов’язку захищати короля. «А це Арон», — сказав король, вказуючи на худого русявого хлопця. Він, з вогником в очах, відрізнявся від інших своєю хитрістю. Вміння маневрувати словами  у важких ситуаціях рятувало його не раз. «О! А тепер гроза розвідки — Ніл», — продовжив Ігвард. Ніл завжди знав, що відбувається за межами королівства, та його чуття допомагало уникати небезпеки. «А це Майрон, мій радник», — закінчив Ігвард, вказуючи на дорослого чоловіка з мудрим виглядом. «Майрон — колишній воїн, який отримав тяжке поранення ще при моєму батькові, і став надійним радником для короля, забезпечуючи його цінними знаннями і досвідом». Король продовжив, показуючи на найменшого юнака: «Із Томасом ти вже знайомий». Томас помахав рукою. «Вітаю, Едріане!» — усміхаючись, вигукнули по черзі всі на майданчику.

Вже годину триває тренування на майданчику біля вхідних воріт, що ведуть до внутрішнього дворику замку. Вікна покоїв Марієтти виходять на цей майданчик, тому від звуків ударів мечів вона прокинулася. Дівчина, помітивши, що вона одна, зрозуміла, що Едріан може бути разом із Ігвардом. Вона підійшла до вікна і побачила Едріана, який мечем відбиває удари Томаса, а поряд стоять Ігвард та інші рицарі. Через кілька хвилин, коли Марієтта вийшла на подвір'я, Едріан вже відпочивав, а Томас стріляв із арбалету по мішенях. Вона підійшла до Едріана та, обійнявши його, накинулася на нього. «А що ти тут робиш?» — запитала принцеса. «Мені король запропонував прийти, тож я погодився. А що?» — відповів юнак. «Ні, ні! Все добре, продовжуй, я буду чекати тебе у покоях», — із усмішкою відповіла дівчина та направилася в сторону короля.  «Ігварде! Можна тебе на деякий час?» — відволікла його Марієтта від підказок Томасу. «Так! Звичайно! Зараз підійду», — відповів Ігвард, повернувши Томасу арбалет. Коли хлопець підійшов до сестри, «Марієтто! Що ти хотіла?» — запитав він. «Я просто хотіла переконатися, що ти все контролюєш і не буде, як у тому році, коли Олаф чуть не вбив Томаса». Ігвард посміхнувся і відповів: «Марієтто, сестро, не хвилюйся. Із того разу ми використовуємо не бойові мечі, а затуплені. Ні Едріану, ні Томасу, ні мені, чи комусь іншому нічого не загрожує. Обіцяю!». Марієтта обняла брата та тихо промовила: «Ну, якщо обіцяєш, то я піду відпочивати». І пішла в сторону замку. «Добре!» — тихо відповів Ігвард, «Я не проти», — додав у слід, та повернувся до майданчику.