Розділ І

Травневе ранкове світло повільно омивало місто Денегор. Воно розташоване в мальовничій долині, оточеній густим лісом, що насичує повітря свіжістю та ароматами хвойних дерев. У самому центрі цього величного міста височіє великий білий замок. Він захищений вісьмома величними баштами, що підносяться вгору, мов піки. Вежі оточують оточений цитаделлю центральний дворик, затишно прихований від зовнішнього світу, що вражає своїми арочними вікнами та витонченими деталями. На передньому і задньому плані замку розташоване місто. Його стіни, хоч і значно менші від стін замку, все ж виглядають міцно і надійно. Білі стіни міста та його невисокі башти створюють враження гармонії з навколишньою природою. По обидва боки замку є обмежений простір до стіни міста, де всього по одному проходу з'єднують дві частини міста. Верхнє місто, з його центральною площею та величним собором, наповнене життям. Тут маленькі доміки з черепичними дахами тісно прилягають один до одного, утворюючи затишні вулички, де лунає сміх дітей і пісні ремісників. Собор височить над площею. Нижнє місто, що розташоване трохи нижче, і є бурхливим осередком ремісників. Ринок тут завжди наповнений різноманітними звуками: заклики продавців, шум людей і звуки кузень. Неподалік міста протікає річка, її води виблискують, приносячи до міста прохолоду. Річка стає свідком щоденних справ городян, її тихий шум заспокоює, а навколо неї розкинулися зелені галявини, де люди відпочивають у тіні дерев.

Місто лише починало прокидатися: торгівці розкладали свої товари на головній площі, а повітря наповнював запах свіжої випічки та далеких трав. У вікні замку видніється фігура молодого короля Ігварда Беллатора, який з трепетом дивився на простори свого міста. Сьогодні йому було неспокійно. Хоча весняне сонце яскраво осявало башти замку, він відчував важкий сум, що не відступав з кожним днем. Вже минув місяць  відтоді, як не стало його батька, але порожнеча, що залишилася після нього, здавалася дедалі глибшою. Усе в замку нагадувало йому про батька: широкі коридори, де завжди лунав його впевнений голос, величний тронний зал, що тепер здавався холодним і надто великим. Ігвард намагався взяти на себе королівські обов'язки з усією серйозністю, але бачив, як важко це дається його сестрі, Марієтті. Її тиха печаль, стримана в очах, нагадувала йому, як важко стало їхньому життю без батьківської підтримки. Він сумував не лише за батьком, а й за тією безтурботністю, яку вони разом із Марієттою мали ще зовсім недавно.  Но як не дивно, їх молодший брат Томас, якому всього чотирнадцять років зберігав певну безтурботність, яку батькова смерть не змогла остаточно затьмарити. Він більше згадував матір, яку навіть не пам’ятав.

Мартін, найкращий друг Ігварда та його вірний слуга, завжди умів знайти спосіб підняти настрій королю. Коли він бачив, що Ігвард затягнутий у своїх думках, він підходив ближче і, усміхаючись, казав: «Час на тренування! Сьогодні ти покажеш усім, що королі не тільки правлять, але й вміють битися! А якщо ти не зможеш, то доведеться звати твою сестру, щоб вона тебе замінила!» — з усмішкою підколював він, підштовхуючи Ігварда до виходу з балкона. «Ти ж знаєш, Марієтта вміє тримати меч навіть краще за тебе!» — сміючись продовжив Ігвард. Мартін завжди вмів додати нотки легкості. «Давай, королю! Час показати всім, що за твоїми плечама не лише корона, а й справжня сила! І, може, під час тренування ти навіть навчишся, як не впасти з коня, коли чекаєш на трон!» — жартував він, підштовхуючи його вперед. Королівський слуга був сповнений енергії та оптимізму, його голос лунав, як свіжий подих весни. Він умів перевести розмову на жарт, розповідаючи смішні історії з минулих тренувань або плетучи вигадані байки про героїв, які здобули славу на полі бою. Це завжди змушувало Ігварда усміхатися, навіть у тяжкі дні, Коли вони разом вирушали у військовий похід. Тренування на майданчику розпочалося з бурхливого настрою. Сонце яскраво світило, а повітря наповнювалося звуками ударів мечів та голосами молодих рицарів, які вправлялися у мистецтві бою. Ігвард, разом із Мартіном, приєднався до групи, які вже готувалися до чергового заняття.

Олаф, кремезний юнак з могутньою статурою, відзначався своєю рішучістю та відвагою. Йому лише сімнадцять, а вже не раз рятував Ігварда на полі бою. Томас, молодший брат Ігварда, який лише починав свій шлях воїна, з піднесеним настроєм готувався до тренування. Його очі горіли від захоплення, а на обличчі було видно невелику знервованість. «Я готовий, лише б мені не прийшлося боротися з тобою, Олаф!» — жартував він, спробувавши прикрити своє хвилювання. Арон, веселий і боягузливий, завжди був голосом сміху в групі. Він уважно спостерігав за вправами товаришів, іноді пропонуючи поради та коментарі. «Не забувайте про захист, друзі! Ви ж не хочете отримати удар у спину», — нагадував він, закликаючи до обережності. Ніл, зірка тренувань, був відомий своїми швидкими рухами та неймовірною технікою. «Давайте спробуємо нові прийоми! Сьогодні я покажу вам кілька трюків, які точно зможуть вразити супротивників!» — підбурював він, з азартом демонструючи нові рухи. Разом з ними були й інші молоді рицарі, які, як і вони, прагнули довести свою відвагу та вміння. Хлопці жартували, сміялися і підтримували один одного, створюючи атмосферу єдності та дружби.

Минуло вже три години, як юні рицарі безупинно вправлялися у бою. Ігвард, вкритий потом, злегка втомлений, але задоволений, поклав меч і попрямував до замку. Його думки зосередилися на сестрі Марієтті. Він знав, що останнім часом вона почувалася пригніченою і потребувала відпочинку. Знайшовши Марієтту в її покоях, Ігвард щиро усміхнувся і сказав: «Марієтто, чому б тобі не розвіятися трохи в місті? Можна побачити щось цікаве і трохи відволіктися». Марієтта задумливо усміхнулася, але коли Ігвард запропонував супровід стражи, вона відразу похитала головою. «Не хвилюйся, братику. Я всього лиш прогуляюся сама, нічого страшного не трапиться», — запевнила вона, трохи сміючись над його надмірною турботою. Ігвард лише зітхнув, проте зрозумів, що немає сенсу переконувати сестру. Він знав її добре — Марієтта завжди прагнула свободи і хотіла відчувати себе частиною світу за межами замкових стін.