Розділ 4 Попіл на снігу

​Шлях до грота лежав через занедбаний сад, де статуї минулих королів стояли, немов білі привиди під шаром інею. Каян йшов попереду, впевнено розчищаючи шлях серед замерзлого тернику. Елара, загорнута в теплий плащ, ледь встигала за його широким кроком.

Грот зустрів їх тишею та запахом вологого каменю. Далеко вгорі, крізь щілину в склепінні, виднілося шматочок зоряного неба. Каян запалив один смолоскип і закріпив його в іржавому кільці на стіні.

​— Тут нас ніхто не почує, — сказав він, повертаючись до неї. 

— У книзі було сказано, що твій вогонь реагує на емоції. Гнів, страх, пристрасть — це паливо. Але щоб він не спалив тебе зсередини, ти маєш знайти центр тиші.​Елара зняла рукавички. Її руки тремтіли — не від холоду, а від дивної пульсації в жилах.

— Я боюся, Каяне. Якщо я почну, я можу не зупинитися.

​— Я поруч, — він підійшов і став навпроти неї.

 — Якщо полум’я вийде з-під контролю, я допоможу тобі повернутися. Просто довірся мені.​Елара заплющила очі. Вона зосередилася на тому теплі, що жевріло десь під серцем. 

Спершу це була лише крихітна іскра, але щойно вона подумала про Вальдера, про примусове весілля, про холодні стіни замку, іскра спалахнула.​

— Відчуй його, — почув вона низький голос Каяна. — Не штовхай його, просто дай йому текти.Елара розплющила очі. Її долоні почали випромінювати м’яке золотаве світло. Повітря навколо неї завібрирувало від жару. Раптом язики справжнього полум’я зірвалися з її пальців, танцюючи в повітрі. Це було дике, первісне видовище — вогонь, що не потребував дров, щоб горіти. 

Каяне, подивись! — вигукнула вона, і в цей момент емоція радості зробила вогонь вищим. Полум’я лизнуло стіну грота, миттєво висушуючи вологу на камені.​

— Спокійніше, Еларо, — Каян зробив крок ближче, попри жар, що ставав дедалі сильнішим.

 — Дихай рівно.Але контроль почав вислизати. Спогади про тиск батька та обов’язок перед королівством підкинули хмизу в її внутрішнє багаття. Вогонь на її руках змінив колір із золотого на яскраво-білий. Температура в гроті піднялася настільки, що сніг біля входу почав танути, перетворюючись на пару.​

— Я не можу... я не можу його спинити! — її голос зірвався на крик.​Каян діяв миттєво. Замість того, щоб втікати від небезпечного жару, він схопив її за руки, переплітаючи свої пальці з її палаючими долонями. Його шкіра шипіла від контакту, але він навіть не здригнувся.​

— Дивись на мене, — наказав він, змушуючи її зустрітися з ним поглядом. 

— Не на вогонь. На мене.

Я — твій якір.​Елара подивилася в його темні, непохитні очі. В них не було страху перед її силою — лише безмежна відданість. Поступово пульсація почала вщухати. Біле полум’я знову стало золотим, а потім повільно втягнулося в її шкіру, залишаючи лише легке сяйво.​Вони стояли у важкій тиші, важко дихаючи. Каян не відпускав її рук. На його долонях залишилися червоні сліди від опіків, але він, здавалося, не помічав болю.​

— Я обіцяв бути твоїм захистом, — він обережно підняв її руку і торкнувся губами її зап’ястя, де все ще відчувався жар магії. 

— Твій вогонь не лякає мене. Він — це ти.​У цей момент, серед пари та нагрітого каменю, Елара зрозуміла: вона більше не зможе належати іншому. Жодні закони королівства чи плани королів не мали значення перед цим зв'язком, загартованим у вогні та льоду.​

— Ми маємо тікати, Каяне, — сказала вона рішуче. — Але не просто врятуватися. Ми маємо знайти шлях, як повернути вогонь моєму народу.​

— Ми це зробимо, — відповів він. 

— Але спершу нам треба пережити завтрашній день. Вальдер щось підозрює. Він наказав мені бути присутнім на вашому спільному обіді завтра... як твій особистий охоронець.