Розділ 2 Золотий гість

Сурми не вщухали. Важкі дубові двері головної зали розчинилися, впускаючи потік морозного повітря та сонячних відблисків від золотих обладунків.Принц Вальдер увійшов впевненою ходою. 

Він був саме таким, як про нього розповідали: високий, із волоссям кольору стиглої пшениці та посмішкою, яка здавалася відрепетированою перед дзеркалом. 

Його супроводжував шлейф із південних ароматів — прянощів та сухого тепла, що так дивно контрастували з запахом воску та старого каменю в замку.​

— Ваша Величносте, — Вальдер вклонився королю Ольгерду, а потім підійшов до Елари. Він взяв її руку, і його шкіра здалася їй гарячою, наче вугілля.

 — Принцесо, легенди про вашу красу були надто скромними. У нашому краї кажуть, що найчистіші діаманти народжуються в найглибших льодах.​— Ласкаво просимо до Ельвії, принце, — голос Елари був рівним, хоча рука тремтіла в його долоні. — Сподіваюся, наш холод не надто вас обтяжить.​

— Поруч із вами це неможливо, — відказав він.​Елара мимохіть кинула погляд убік. Каян стояв біля колони, нерухомий, як статуя. Його рука все ще стискала руків’я меча так сильно, що кісточки пальців побіліли. Він не дивився на принца. Його погляд був прикутий до місця, де пальці Вальдера торкалися зап'ястя Елари.​Бенкет розпочався, але для Елари він був ніби в тумані. Вина, музика, гучні тости батька... Все це здавалося декорацією до катастрофи. Коли танці були в розпалі, вона непомітно вислизнула на балкон.​

— Ви залишили свого нареченого самого, — почула вона голос.Це був не Каян. Це був Вальдер. Він вийшов слідом, тримаючи в руках два келихи.​

— Мені потрібно було повітря, — відповіла вона, не повертаючись.​

— Розумію. 

Ельвія — суворе місце. Але я хочу, щоб ви знали, Еларо: я не шукаю лише союзу наших земель. Я шукаю партнерку. Жінку, яка зможе приборкати сонце Півдня своєю прохолодою.Він підійшов ближче, і в цей момент Елара побачила в його очах щось інше. 

Це не було кохання. Це був азарт мисливця.​

— Ви мене зовсім не знаєте, Вальдере, — тихо сказала вона.

​— Тоді в нас буде все життя, щоб це виправити.Коли принц пішов, з тіні кута вийшов Каян. Він нічого не сказав, але простягнув їй її теплу накидку, яку вона забула в залі.

​— Він не той, ким здається, — коротко кинув Каян, допомагаючи їй одягнутися.​

— А хто з нас той, ким здається, Каяне? — запитала вона, дивлячись йому в очі.Він мовчав, але його пальці на мить затрималися на її плечах довше, ніж дозволяв обов'язок. У цю мить під снігом, що падав, Елара відчула — справжній вогонь не в принці. Він тут, поруч із нею, у серці людини, яка не має права на її руку, але вже давно володіє її душею.