Розділ 28

/Злата/

 Щастя запаморочило їй голову, і вона загубилася у своїх відчуттях, віддаючись в їх полон тілом і душею. Після пропозиції Лукаса та слів про бажання завести дитину, Злата остаточно переконалася в серйозності його намірів і не роздумуючи написала заяву на звільнення. Уже через місяць вона переїхала з Харкова до Києва. Природно, що на цьому робота в школі не закінчилася і Стельмах ще не раз їздила туди, намагаючись якомога швидше закінчити всі справи.

 Пошуки нової роботи проходили паралельно з переїздом. Злата бігала на співбесіди, а в перервах займалася налагодженням їх з Буркутом побуту. Холостяцька квартира Луки їй подобалася, але вона хотіла принести в неї трішечки затишку і комфорту. Таким чином у квартирі з’явилися нові кухонні прилади, зручний диван, який змінив шкіряне «щось», нові фіранки й нову постільну білизну. Крім цього було ще багато дрібничок і кілька фоторамок. Й природно, речі самої Злати.

 Тепер, її одяг був розкиданий по гардеробній, а сама Стельмах, сидячи на м’якому килимі посеред кімнати, задумливо розглядала шафу. Одягу у неї було не так багато, але і місця в шафі мало. Тому, частина речей, які Злата регулярно одягала, вона акуратно склала на вільне місце, а іншу частину – менш важливу вирішила залишити в валізі. Напевно, варто було попросити Луку замовити якийсь комод.

 Закінчивши з одягом, Стемальх зайнялася прибиранням і приготуванням вечері. Їй так хотілося принести в їхній будинок тепло і затишок, що вона й не помітила, як швидко вжилася в роль нареченої та господині квартири.

 Злата глянула на каблучку, що красувалося на її пальчику і посміхнулася, знову прокручуючи в голові той хвилюючий момент. Їй досі не вірилося у своє щастя. І вона, сама того не бажаючи, весь час чекала підступу від долі. А десь на краю свідомості противний голосок співав про те, що так добре не буває. І що щастя, як і життя – швидкоплинне.

  Дівчина включила радіо і під запальний літний трек, продовжила займатися домашніми справами. Злата прибрались в гардеробній, спальні, вітальні й на кухні. Потім, витягла з холодильника продукти для приготування запіканки й зайнялася приготуванням. Це заняття зайняло у неї практично цілу годину.

 Злата так захопилася процесом, що не відразу зрозуміла, що хтось дзвонить у двері. Лише після третього або може бути четвертого наполегливого дзвінка, Стельмах зрозуміла, що прийшли саме до неї.

 Витерши руки рушником, вона попрямувала до вхідних дверей і не дивлячись у вічко відкрила. На порозі стояв молодий хлопець, одягнений в безрукавку з дивним написом і такого ж кольору бейсболку.

 – Ви до кого? – поцікавилася Стельмах.

 – Це квартира адвоката Буркута? – пробелькотів хлопець, вдивляючись в папірці, які витягнув з рюкзака.

 – Так.

 – Добре. Розпишіться тут і тут, – хлопчина простягнув їй ручку і клаптик паперу, вказуючи пальцем де варто поставити підпис.

 Злата на автоматі взяла ручку і черкнула в потрібних місцях. Потім хлопець дістав зі свого рюкзака пакет і вручив його Стельмах.

 – Доброго дня, – на прощання кинув молодий чоловік і швидко спустився сходами вниз.

 Злата з інтересом подивилася на посилку, кинула погляд на сусідні двері, і знизавши плечима зайшла у квартиру. Закривши двері на ключ, вона попрямувала на кухню. Запіканка якраз мала приготується, і їй варто було зайнятися десертом. Сьогодні Стельмах хотіла здивувати свого чоловіка чимось смачним і домашнім.

 Очевидно, що стабільна робота і пристойний дохід дозволяли Буркуту замовляти їжу з кращих ресторанів міста, але домашнє – завжди смачніше. Хоча б тому, що його було приготовлено з теплотою та любов’ю.

 Продовжуючи господарювати на кухні, Злата час від часу поглядала на пакет, який приніс кур’єр. Щось в її уяві весь час чіплялося за нього, закликаючи зазирнути всередину. Чи то жіноча цікавість узяла верх, то чи просто від нудьги та Злата взяла й відкрила посилку.

 Акуратно розірвавши край величезного конверта, вона витягла вміст і виставила перед собою. У конверті було безліч фотографій, на яких був зображений Буркут. У різних місцях, але з однією і тією ж дівчиною. На кожній з них була вказана дата, коли зробили знімок. Останній був датований вчорашнім днем.

 – Вчора... вчора... це було вчора... а говорив, що був з Владом... – У Злати затряслися руки, і фото впали на підлогу.

 Вона миттєво присіла, збираючи їх, розглядаючи кожну. І не вірячи своїм очам, невпинно повторювала «не вірю».

 В її голові загули, наче бджоли в вулику, думки. Вони жалили, одна за одною, залишаючи глибокий слід в душі. Сльозинки котилися по щоках, стікали по підборіддю і лише потім падали вниз на поділ сукні й на фото.

 Стельмах захотіла закричати, але вчасно закрила рот долонею, стримуючи біль всередині. В одну мить її життя перетворилося з раю в пекло, навіть не давши їй можливості насолодитися своїм щастям.

 – Він не міг... – пошепки повторила, продовжуючи дивитися на знімки, де її коханий чоловік охоче обіймав і цілував незнайому їй дівчину.

 Контрольним пострілом, котрий потрапили прямо в серце, стало останнє фото на якому Буркут і незнайомка разом заходили в готель.

 Пелена зі сліз застеляла очі, а серце стискалося часто і боляче, б’ючись об грудну клітку, бажаючи вирватися з ув’язнення. Біль, огорнула її тіло, змусивши трястися як під час гарячки.

 Зі злістю Злата відкинула противні фотографії в сторону, і побігла прямо в гардеробну. Забігши в кімнату, вона дістала свою валізу, відкрила її й стала кидати туди речі. Все, що потрапляло під руку.

Похапцем переодяглася в зручні джинси та спортивну кофту. Потім, Злата витягла валізу в передпокій, і стала взуватися. Одягнувши кроси, окинула поглядом передпокій і згадавши про телефон, побігла шукати його. У пошуках комунікатора, Злата згадала про те, що забула вимкнути духовку. Хмикнула, бажаючи втекти, залишивши як є, але потім все ж передумала. Повернулася в кухню, знайшла телефон і вимикала кухонний прилад.