Розділ 10

/Лука/

 Побачити дівчину знову Лука явно не очікував. Він знав, що підступна доля зведе їх знову. Але й гадки не мав, що це трапиться вже сьогодні. При всьому при цьому, Буркут був невимовно щасливий новій зустрічі. Щось в його серці загорілося, приємно зігріваючи душу.

 – Радий новій зустрічі! – з захопленням промовив Лука, заходячи в купе. Він кинув свої речі на ліжко навпроти, і сів за стіл.

 – Ви мене переслідуєте? – уїдливо промовила Злата, опустивши погляд назад в книгу.

 – Звичайно. – іронічно мовив чоловік, посміхаючись. Його неймовірно бавила реакція Злати на будь-яке його слово. І ще більше подобалося те, як вона йому відповідала. Немов навмисне хотіла вколоти. Або ж це було спеціально?

 – Хам. – Злата перевернула сторінку книги.

 – Вважатиму за комплімент. – безконфліктно відповів на грубість дівчини Лука.

 Хоч Лукас і був стриманим і закритим зі сторонніми людьми, говорив мало і коротко, то на роботі – він без зупину увесь час балакав. Змагатися з ним було не кожному під силу. Зокрема, в ораторській майстерності. Він і мертвого міг умовити на угоду з самим дияволом.

 – Нахаба. – констатувала Стельмах.

 – Ви мені лестите. – Лука відкрито жартував над своєю супутницею, щиро посміхаючись.

 Вперше за останні кілька днів його настрій був прекрасним. Він давно не відчував себе так легко, як в компанії цієї молодої особи. Навіть з огляду на норовливий характер дівчини, йому подобалося спостерігати за нею нишком. Точно так, як і припало до смаку жартувати над дівчиною. Він з неймовірним задоволенням стежив за реакцією Злати на кожне його дотепне зауваження.

 Дівчина з легкістю відгукувалася на черговий жарт, при цьому, не приховуючи свої щирі емоції. Вона невдоволено хмурилася, потім злилася, розуміючи, що виховання не дозволяє їй говорити грубість у відповідь. Її маленький милий носик кривився, а губи розпливалися в кривій посмішці. Час від часу, Злата прикушувала щоку зсередини, думаючи, що ніхто не помічає, як вона бореться з поривами злості.

 Лука помічав. Він бачив все, що Злата так ретельно намагалася приховати від сторонніх очей – внутрішню красу дівчини, її вразливу і тонку натуру.

 Роздивляючись силует Стельмах, він вивчав кожну дрібницю в її образі: довге темне волосся, милий носик, пухкі губи та величезні очі, які затягували у свої тенета немов у вир.

 Вдивляючись в чудові очі Злати, Лука губився, відчуваючи те, що раніше було чуже для нього. Ніжність? Трепет? Ласку?

 Він не міг точно відповісти, що саме так манило його в дівчині, але одне знав точно – вона його зачарувала.

 Чим довше Буркут дивився на супутницю, тим більше переконувався – вона цікава, незвичайна, подібно як загадка. А головоломки Лукас обожнював. Особливо ті, які не можна було вирішити за п’ять хвилин. І здається, Злата була з таких.

 – Може вистачить розглядати мене так, ніби я музейний експонат? – з неприхованим роздратуванням сказала Стельмах, відриваючи свій погляд від книги.

 – Так вони ж усі старі, а з тебе пісок поки не сиплеться. – ляпнув Лука, заразливо засміявшись. Він сам не розумів чому таке, сказав. Мабуть, йому і справді хотілося розлютити дівчину, ризикуючи бути задушеним вже сьогодні.

 – Та ти... та Ви... – дівчина спалахнула наче сірник, махаючи руками. – Грубіян! – констатувала вона.

 Потім Злата встала зі свого місця і діставши з-під столу сумку, стала щось в ній шукати. А не знайшовши, закинула туди книгу і поклала ранець на верхню полицю. Лука лише тихо посміювався, споглядаючи за Златою.

 Коли дівчина повернулася обличчям до чоловіка, поїзд несподівано загальмував і її, фактично, кинуло в обійми чоловіка. Лука різко підірвався з місця і зловив дівчину, притиснувши її до себе.

 Злата не відразу зрозуміла, що відбувається, встигнувши лише ахнути, падаючи в руки Лукаса.

 – Зловив. – Буркут сонячно посміхнувся.

 – Дякую... – несміливо відповіла Злата, відчуваючи приплив крові.

 Знаходитися настільки близько до чоловіка, їй, відверто кажучи, шалено сподобалося. Його запах був приторно солодким, заворожував і огортав своєю теплотою.

 Очі Лукаса раз у раз ковзали по обличчю Злати, вишукуючи в них щось незвідане раніше. Подив? Страх? Бажання? Лука і сам не знав, чого так сильно бажав, стискаючи тонкий стан дівчини та насолоджуючись приємним запахом її шампуню.

 Чоловік підняв вільну руку і торкнувся волосся. А тягнувши гумку, розпустив їх. Вони, неслухняними хвилями, впали на плечі дівчини.

 У відповідь на такий чудний жест, Злата лише ахнула. Думати їй зовсім не хотілося, вдихаючи запах чоловіки й потопаючи в його очах.

 Помітивши розгубленість Злати, Буркут не поспішав випускати її зі своїх обіймів. Він вирішив насолодитися моментом, використавши кожну відведену їм мить.

 Рука сама потягнулася до щоки, а потім до губ, ніжно торкаючись шкіри.

 Злата, як зачарована дивилась на чоловіка, воюючи з власною слабкістю і впертістю. З одного боку – їй подобалися відчуття, з іншого – вона боялася їх до тремтіння в колінах. Дівчині не хотілося знову втратити себе, розчинившись у відносинах з чоловіком. Яким би привабливим і сексуальним він не був.

 І коли Лука все ж зважився зробити наступний крок, у двері купе постукали. Вони обоє здригнулися, відступивши один від одного. Чари розбилися, і момент було втрачено.

 Лука кинув на Злату лагідний погляд, бажаючи вловити в її очах що завгодно, тільки не жаль. Але, він нічого не зміг прочитати там, тому що дівчина сіла на своє ліжко, геть ігноруючи його присутність.

 Отямився Лука тільки тоді, коли у двері знову постукали.

 – Так. – сказав чоловік, сідаючи на своє місце.

 – Вибачте за турботу, але не бажаєте чашечку чаю або кави? – з променистою усмішкою на устах, звернулася до пасажирів провідниця.

 – Було б не погано. Мені каву. Чорну. Без цукру. – назвав свої вподобання Буркут.