/Злата/
Лука пішов, а Злата ще хвилин з п’ять розглядала коричневі двері, які він з гуркотом закрив. «Образився? Напевно».
Чоловік пішов і на серці поселився смуток. Стало якось холодно і незатишно у власній квартирі. Як ніби-то разом з ним Злату покинула частинка душі. «Нерозумно? Можливо. Адже ми ледве знайомі та нічого, практично, не знаємо один про одного. Так звідки такі почуття? Це все стрес! Впевнена».
– Златунь, з тобою все в порядку? – долинув голос подруги, нагадуючи Стельмах про те, що вона не одна.
– Вже йду. – Злата повільно повернулася на кухню.
Настрій впав до позначки нуль, хоча і дівчина і так не була радісна сьогодні. За останні години вона так і не отримала жодної звістки про стан сестри. І це турбувало.
На її численні смс-ки, які Злата встигла написати вітчиму ще в таксі, він коротко відповів: «Лікарі сказали чекати. Чекаємо. Вір в краще!»
І довелося чекати. Але мерзенне почуття тривоги не давало спокою. «Немов сиджу на пороховій бочці уповільненої дії. Один зайвий рух – і її уламками накриє весь світ. Мій світ, так точно».
– Люба моя, може ти поясниш мені нарешті, що сталося? – Лера господарювала на маленькій кухоньці, готуючи чай і бутерброди, – І хто цей незнайомець? Симпатичний, дуже. – вона підморгнула і ласкаво посміхнулася.
– Лер, давай не будемо про чоловіків. Мені й одного вистачило. – з ходу відповіла Злата, сідаючи на стілець. – Янка потрапила в лікарню. – нудота підступила до горла, а на очі навернулися сльози.
– Як? Чому? – Лера кинула своє заняття, і в мить опинилася біля подруги. – Що сталося?
– Я й сама не знаю, – Злата знизала плечима. Невідомість і відчуття своєї безпорадності зводило жінку з розуму.
– Так, почекай. Давай, ти не будеш лити сльози завчасно. – Валерія обняла подругу, – Може, щось не серйозне? Апендикс або ще якась дурниця? – Гордієнко спробувала заспокоїти подругу, хоча сама, не дуже вірила в чудо. Якщо було б щось незначне, її подруга б так не побивалася.
– Лер, вона в реанімації. І стан критичний. – Злата схлипнула, – Мама на межі зриву. А Антон ледь тримається. – дівчина шмигнула носом, – Подробиць він мені не говорив, мабуть, боявся моєї реакції. Але, попросив приїхати до них, як тільки зможу.
– Все буде добре, люба!
– Ну, чому так, Лер? Спочатку тато, тепер ось Янка? – Стельмах не стримувала себе, знаючи, що подруга зрозуміє її слабкість.
– Так, Стельмах, не розкисати. І не порівнюй! – Гордієнко трохи підвищила голос, привертаючи увагу засмученої подруги, – Твій батько пережив сильний стрес і мало не втратив Вас, через свій бізнес. Він був фізично і морально виснажений. Ось серце і не витримало. Янка ж молода і сильна. У неї все буде добре!
– Лер, я так боюся, так боюся. Мама просто не переживає ще одну смерть. – Думати про погане Златі не хотілося, але впертий мозок раз у раз підкидав їй найжахливіші ідеї.
– Ну-ну, мила. Думай про краще!
– Я намагаюся... – Злата плакала, не стримуючи себе. Їй було просто необхідно виплеснути емоції назовні.
– Поплач, мила. Я поруч.
Подруги ще довго сиділи на кухні. Злата багато говорила і багато плакала, а Лера просто слухала і була поруч. Зараз, вона була потрібна своїй подрузі, як ніколи. Це було її бажанням і її обов’язком. Вона повинна була допомогти та підтримати подругу, як та робила це раніше для неї.
Валерія Гордієнко, як ніхто інший в цьому світі, знала ціну справжній дружбі. І шрами на обох руках були тому підтвердженням. Вічним нагадуванням про те, яке коротке це життя.
Про те, що сталося п’ять років тому, Валерія намагалася не згадувати. Вона назавжди заборонила собі думати про минуле, поховавши пережите і стару себе на уявному кладовищі.
Стельмах теж намагалася не ятрити старі рани подруги, удавши, ніби тієї жахливої ночі й не було. Нібито це не Злата знайшла тіло своєї кращої подруги, майже сестри, в переповненій водою ванній. Лера була блідою, а її губи посиніли від холоду і втрати крові. Закривавлені руки з численними порізами відразу привернули увагу Стельмах. Дівчина перевірила пульс і переконавшись, що подруга жива, – негайно набрала номер швидкої допомоги та викликала лікарів.
Поки підмога була в дорозі, Злата не розгубилася і стягнувши з себе футболку, розірвала її на шматки та перев’язала рани. Благо, тоді їй згадалися курси першої медичної допомоги.
Впоравшись з перев’язуванням ран, Злата спробувала витягнути тіло подруги. Вона принесла зі спальні плед, і розстеливши його на підлозі, поклала на ньому подругу. У цей момент у двері подзвонили.
Злата швидко шмигнула в передпокій і впустила медиків. Швидка прибула через п’ятнадцять хвилин, але і цей час видався дівчині вічністю. Вона так боялася за подругу, що нормально розмовляти не могла, намагаючись пояснити лікарям ситуацію. Однак, Стельмах трималася стійко. Весь час, що лікар і санітари намагалися повернути до тями Гордієнко, Злата спостерігала за ними, міцно стискаючи кулачки й молячись усім відомим їй богам.
І диво сталося. Гордієнко відкрила очі й прийшла до тями. Але не надовго. Лікарі відразу ж зробили їй укол із заспокійливим і забрали в лікарню, де дівчина пролежала два тижні, перебуваючи під чуйним наглядом психолога і лікаря.
Той випадок ще більше зблизив подруг і назавжди пов’язав їх разом цією страшною таємницею. Ні сім'я Гордієнко, ні її брат не знали про те, що трапилося. І Злата присягнулася подрузі викреслити з пам’яті ту ніч, з однією тільки умовою – Лера більше ніколи не буде приховувати від неї свої проблеми та не допустить повторення такої фатальної помилки. Валерія погодилася, розуміючи чому Злата висунула такі умови. Вона з радістю прийняла допомогу подруги. Лера була їй нескінченно вдячно за порятунок. Нехай навіть самій Лері та не хотілося жити в той період свого буття.
#10752 в Любовні романи
#2638 в Короткий любовний роман
#2390 в Жіночий роман
справжні почуття, сильний герой та ніжна героїня, кохання та випробування
Відредаговано: 16.09.2020