Розділ 6

Твій вільний раб, ладен я день при дні
Тобі єдиній слугувати вірно,
Найменшу примху виконать покірно
В години рабства, дорогі мені.

(Шекспір.)

/Злата/

 Все, що відбувалося навколо здавалося сюрреалістичним сном. І те, що повідомила Златі мати, і то, хто прийшов їй на допомогу. І навіть те, що Стельмах добровільно прийняла підтримку незнайомця.

 Втім, поведінку Злати можна було легко списати на стрес і нездатність тверезо мислити. На жаль, але з новиною про сестру, Злата забула про все на світі. І у неї вперше в житті трапилася істерика. Дівчині здавалося це просто неможливим, але факт залишається фактом.

 «Я остаточно зійшла з розуму, раз дозволила незнайомому і малоприємному мені чоловікові провести мене додому!» – міркувала Стельмах, спостерігаючи за чоловіком, – «Та ще й дозволила господарювати на моїй кухні! Здається, я марю!»

 Після того, як таксі без пригод доставило Стельмах і її «героя» до дівчини додому, чоловік наполіг на тому, щоб провести її до дверей квартири. Потім, він ненав’язливо попросився сходити до вбиральні, а вже після, – зухвало напросився на чай. Який, до речі, готував сам.

 Злата перебувала в дивному стані: її то нудило, то кидало в жар. Її серце шалено калатало, розганяючи кров по венах, а в мозку раз у раз виникали жахливі картинки хворої сестри. І хоч сама дівчина толком і не знала, що сталося з рідною їй людиною, десь в глибині душі вона відчувала, що все погано.

 Страх втратити близьку людину Злата Стельмах відчувала не вперше. Одного разу, вона вже пізнала це, втративши того, хто подарував їй життя. І хоч дівчині було тоді всього лишень тринадцять років, гіркоту від утрати вона відчувала до сих пір.

 Батько Злати був суворим і серйозним чоловіком. Він займався будівельним бізнесом, мав цілий штат працівників, з десяток об’єктів для будівництва та багато-багато заздрісних ворогів. Саме останні й погубили її тата.

 Будівельний бізнес завжди був тим видом діяльності, де крутилися величезні гроші. Багато хто бажав отримати шматок від настільки смачного пирога. І коли справи фірми Олексія Стельмаха пішли в гору, його бізнес захотіли купити небезпечні люди. Олексій же нічим ділитися не бажав, особливо тим, що він побудував важкою працею.

 І тут же почалися погрози, залякування і шантаж. З позаплановими перевірками завітали фактично всі державні інстанції міста, щоб в результаті знайти докази правопорушень фірми та неправомірної діяльності працівників та керівництва. В кінцевому результаті, компанію Стельмах звинуватили у фінансових махінаціях і підробці документів, а самого генерального директора фірми – в економічному злочині та співпраці з кримінальними бандами.

 На превеликий жаль, у зв’язку з ситуацією, що склалася в Олексія Стельмаха виявилося більше недоброзичливців, ніж помічників. І зовсім скоро фірма БудСтел пішла на дно, а сам її власник став банкрутом. Судовий процес і дорогий адвокат, який зовсім ніяк не допоміг у порятунку компанії, – витягли зі Стельмаха останні гроші.

 Батько Злати до останнього подиху боровся за компанію, намагаючись повернути собі добре ім’я. Та все було марно. Компанія БудСтел, як і сам Олексій закінчили своє існування з різницею у два тижні. Спочатку компанію банкрута виставили на аукціон, де за копійки її викупили, а сам Олексій помер від серцевого нападу в залі суду. Сталося це нещастя в той день, коли його визнали винним і засудили до п’яти років позбавлення волі.

 У той день, одинадцять років тому, Злата втратила найріднішого чоловіка – її захисника, її героя. Попри всі звинувачення з боку правоохоронних органів, дівчина щиро вірила в невинність батька. Вона знала, яким добрим і чуйним він був, чесним і суворим, а найголовніше – люблячим батьком і чоловіком. Саме він вчив Злату простим життєвим істинам: захищати слабких, допомагати нужденним, поважати старших. А ще, він вчив її чинити по совісті й честі, і ні в якому разі не відповідати злом на зло.

 Сумно зітхнувши, Злата заковзала на краю стільця. Дуже давно вона не згадувала про тата і ті жахливі події, які забрали його. І навіть прекрасні відносини з вітчимом, на жаль, не змогли заповнити порожнечу, яка утворилася після відходу Стельмаха старшого.

 «Незамінних людей – немає! Але є унікальні! Ті, без кого твоє життя ніколи не буде колишнім!» – скупа сльоза скотилася по щоці.

 – Ось, випий! – спокійним тоном прорік чоловік, ставлячи перед Златою кухоль.

 Ситуація, що склалася здавалася їй сном, але ось комічним або кошмарним, вона поки що для себе не вирішила. Стельмах все ще пам’ятала ранкову перепалку з незнайомцем, однак зараз, перебуваючи з ним на відстані витягнутої руки – їй не хотілося сперечатися.

 Злата простягнула руку до кухля та обхопивши його пальцями, притягнула ближче.

 – Дякую. – майже пошепки мовила дівчина, ховаючи погляд.

 – Немає за що. – чоловік поставив другий кухоль на стіл і сів навпроти.

 Навіть не дивлячись на чоловіка, Злата відчувала на собі його важкий погляд. Атмосфера в кімнаті стала загострюватися. Шкірою Злата відчувала, як всі нутрощі напружилися в передчутті чогось незрозумілого.

 – Він тебе кинув? – раптово пролунало питання, порушуючи тишу.

 – Хто? – з подивом на обличчі, Злата повернула голову і впилася поглядом в образ чоловіка.

 А коли їх погляди зустрілися, її тіло пробила дрібна дрож: від верхівки до кінчиків пальців на ногах. Раптово дівчині стало душно, а в грудях піднялась буря.

 – Батько твоєї дитини, звичайно. – також спокійно вирік незнайомець, не пориваючи їх зоровий контакт.

Чоловік продовжував розглядати Злату, злегка примружившись. Його карі очі були кольору темно-коричневого шоколаду, який заворожував і полонив. Він був подібний до сипучих пісків в пустелі Сахара – такий же теплий і зігріваючий, але водночас – в’язкий. І чим довше дівчина вдивлялася в ці два бурштинових болота, тим сильніше її затягувала їх трясовина.