Розділ 29

/Злата/

Дрібні сльозинки котилися по її щоках, залишаючи на шкірі вологі чорні стежки. Злата підняла руку і прикрила долонею рот, стримуючи схлипування. Ще трохи й вона розплачеться, як тоді – на похоронах батька – відчайдушно і голосно. А цього категорично робити не можна. Тільки не тут і не зараз.

 Різко розвернувшись обличчям до дзеркала, Стельмах глянула на своє відображення в ньому. І їй воно не сподобалося. Злата виглядала зовсім блідою і наляканою. Її очі почервоніли, а туш розмазалася, як і помада. Навіть волосся розтріпалося. Всі старання візажиста і перукаря, як і кілька сотень, викладених за послуги фахівців – коту під хвіст.

 «Як і все інше»... – гірко видихнувши, Злата опустила руки на раковину і вперлася в керамічний виріб, намагаючись зібратися. Однак, сили покидали її, погрожуючи позбавити Стельмах останніх крихт здорового глузду.

 – Ну чому саме він? – пошепки мовила Злата, роблячи вдих, від якого заболіло в грудях. Її мозок гарячково щось шепотів й видавав хворобливі ідеї.

 – Ну чому, чорт забирай?! – на видиху прорекла вона, впиваючись пальцями в холодний метал.

 Тіло пройняв спазм, покриваючи шкіру пухирцями. Злата здригнулася, відчуваючи, як чергова сльозинка скотилася по щоці й впала кудись вниз. Всі її мрії та надії розбилися, як і її серце.

 Ну навіщо, навіщо вона дурна повірила в мрію?

 Злата не збиралася сьогодні йти на цей прийом на честь дня народження Влада Попова, друга Буркута. Вона не бажала знаходиться серед цих людей, спілкуватися з ними й поводитися так, як ніби нічого не сталося. Вона ніколи не вміла брехати, і зараз не збиралася. Якби не одне «але». Це величезне і жирне «але» у вигляді грудастої блондинки зі штучними губами так і волало до темної сторони Стельмах. І вона, Злата, ще раз переглянувши фото, переконалася в правильності ухваленого напередодні рішення.

У той день, коли Злата отримала докази зради Буркута, вона так і не поїхала з його квартири, не кинула його і навіть не сказала про те, що отримала посилку. Нічого з вище перерахованого вона не зробила.

 Поговоривши з подругою, яка відразу примчала на допомогу, Стельмах вирішила помститися Лукасу за його зраду. Про це вона гордо заявила подрузі, коли нарешті заспокоїлась і перестала ридати. Гордієнко не підтримала Злату, вважаючи це дурістю. Хоча, розуміючи біль Стельмах, вона намагалася не робити гучних заяв, а лише підтримати подругу, умовляючи її по-людськи розлучитися з Буркутом.

 – По-людськи? – перепитала Злата, кинувши на Лєру розлючений погляд, – чому я повинна прощати кривднику все? Чому, я повинна дозволити знову витерти об мене ноги?

 Зрада Буркута щось надломила в душі Стельмах, і вона раптом стала мислити по-іншому. Не як жертва. Їй захотілося дати здачі, відповісти кривдникові й більш того – покарати його.

 – Злат, тому що прощення – не слабкість, а сила. Лише сильні люди можуть пробачити і йти далі. Не пускайте у своє серце гнів і ненависть, – слова подруги звучали нібито через вату. Стельмах їх не чула, та й не бажала, мабуть, слухати.

 Вона відмахнулася від подруги, ігноруючи її.

 – Я відпущу, як тільки помщуся. Ось, помщуся і забуду! – Лера вперше побачила свою подругу такою. Їй навіть на мить здалося, що це зовсім не Злата, а злий дух, що вселився в її подругу.

 – Тобі вирішувати, звичайно, але...

 – Що «але»?

 – Тобі, потім, буде погано.

 – Повір, гірше не буде. Я вже розбита...

 Струснувши головою, Злата прогнала марево і знову глянула на своє відображення.

 – Прекрасно... – діставши з сумочки вологі серветки, Стельмах спробувала виправити макіяж і привести до ладу зачіску.

 Привівши себе в порядок, вона повернулася назад в зал, до решти гостей. Всі веселилися і танцювали під запальний літний трек. Стельмах же танцювати зовсім не хотілося, тому, вона весь вечір говорила, що погано себе почуває і практично половину свята просиділа на стільці за столом. Ну або у вбиральні, де вона ховалася від Буркута і його друзів. Від милих, товариських і до нудоти веселих друзів. Їй вже вилиці зводило стільки посміхатися і грати роль закоханої щасливої ​​нареченої.

Хоча, з цим можна було посперечатися. Адже закоханою вона все ще була. Злата продовжувала любити Лукаса, повільно сходячи з розуму від болю й образи, які він їй заподіяв. Якась частина її бажала втекти, відразу, голосно грюкнувши дверима. Однак, гнів і злість взяли верх над іншими почуттями, заповнивши собою кожну клітинку її душі. Злата більше не плакала, не намагалася зрозуміти «чому». Вона закрилася, поховавши колишню себе.

 Про те, що трапилося вона більше нікому не розповідала. Навіть з сестрою і мамою не поділилася, продовжуючи удавати, що все чудово. З Валерією вона домовилася і взяла з неї слово, що та буде мовчати. Зціпивши зуби, Гордієнко погодилася, адже не могла не погодитися.

 – Не сумуєш? – не зрозуміло звідки, поруч з’явився Влад. Ще мить тому Злата бачила його в компанії Лукаса і Мельника.

 – Нормально.

 – Не відмовиш імениннику в танці? – Попов простягнув Златі долоньку, при цьому посміхаючись як чеширський кіт.

 – Хіба я можу, – з цими словами, Стельмах вклала свою руку в його і вони разом пішли на танцпол.

Запальна музика змінилася плавною ліричною піснею, дозволяючи повільно рухатися серед самотніх парочок. Влад намагався розсмішити Злату, розповідаючи смішні випадки з їх з Лукасом спільного минулого, але Стельмах майже не слухала його. Вона була далеко. І думками й душею, й лише ввічливо відповідала і кивала в потрібні моменти. Хоча, насправді хотіла розвернутися й піти. Куди завгодно, якомога далі від усього цього.

 А коли на очі потрапила та сама блондинка, Злата мало не завила в голос. Вона трохи сильніше стиснула руку Попова, сердячись. Хоча ні, не так. Вона божеволіла від пекучих душу почуттів. На межі зриву від того, що Буркут танцював з цією блондинкою (його, чорт забирай, коханкою) на очах у власної нареченої. Звичайно, з боку їх танець виглядав, як звичайний танець двох знайомих, але Злата то знала, що це не так.