Розділ 19

/Злата/

 Поговорити нормально їм того вечора так і не вдалося. Спочатку завадила різка зміна настрою Буркута, потім дивна пропозиція Гордієнко, а до кінця вечора Злата так втомилася, що більше не докучала Лукасу зі своїми розмовами.

 Стельмах практично весь час мовчала, повільно попиваючи занадто солодкий чай, який замовила. Вона крадькома розглядала Буркута, весь час думаючи про їх поцілунок.

 Злата вже зізналася собі, що їй сподобалося цілуватися з Буркутом, і що вона не проти повторити цю дію. Тільки ось чи хоче цього чоловік, Злата не знала. Та й запитати не наважилася б. Аж надто дивно він поводився, і ті його слова. Що він мав на увазі, Стельмах так і не зрозуміла, скільки б не намагалася розгадати загадку.

 Чоловіки розмовляли між собою, обговорюючи останні події в місті та країні. Природно, вони говорили про політику та економічну кризу, і про бездіяльність влади. Златі було не до політики, і вона продовжувала мовчати, іноді лише відповідаючи на якісь питання коротким «так» або «ні».

 В душі у Стельмах бушувала гроза, приборкати яку їй було не під силу. Скільки б дівчина не намагалася, а серце все ще шалено калатало, а руки тремтіли. А ще, їй було прохолодно без міцних чоловічих обіймів.

 Злата обійняла себе за плечі, намагаючись зігрітися й заспокоїтися. Вона відчувала себе ніяково в компанії двох чоловіків, хоча обидва були для неї не чужими людьми.

 Та оскільки її душевна рівновага похитнулася, Стельмах не знала куди їй ховати свій погляд.

І якщо Буркут продовжував дивитися лише на Гордієнко, люто обговорюючи з ним щось (Злата перестала вникати в суть розмови), то Павло, який давно почав хвилюватися за подругу, раз у раз поглядав на неї. І знаючи Гордієнко, він би швидко здогадався, що щось не так. А потім став би чіплятися з розпитуваннями. А Златі зовсім не хотілося ділитися з кимось своїми душевними хвилюваннями. Більш того, їй було страшно комусь зізнатися, що вона закохалася. Адже сказати про це в голос, значить – визнати цей страхітливий для неї факт.

 Закохалася. Пропала. Що вже тут приховувати. Її маленьке лякливо серце підкорив сильний і впевнений в собі чоловік. І перед його харизмою та запаморочливою посмішкою – крихке серце Злати було безсиле.

 Стельмах сумно зітхнула і підняла голову. Вона зовсім не очікувала, що в цей момент зустрінеться з ним поглядом і забуде, як дихати.

 Чорна безодня дивилася на неї, пестячи поглядом. Лука дивився прямо на неї, але так – ніби бачив душу дівчини наскрізь. Вона немов заворожена дивилася на нього, не маючи снаги відвести погляд.

 Злата стрепенулася, відчувши як порожевіли її щоки. Вона зніяковіла і лише несміливо посміхнулася.

 Вона подобалася йому і це було не можливо заперечувати.

 Коли пити чай набридло, а хвилювання досягло своєї межі, Стельмах ввічливо вибачилася перед чоловіками та попрямувала в дамську кімнату. Там вона вмилася крижаною водою, і привівши себе до тями, повернулася за столик. Чоловіки якраз обговорювали аварію в яку потрапила сестра Злати й Гордієнко умовляв Буркута зайнятися цією справою.

 Присівши поруч з Павлом, Стельмах, сховала руки під скатертину, стиснувши їх в маленькі кулачки. Вона уважно слухала те, що розповідав Павло, намагаючись переконати Лукаса допомогти їм з пошуками винуватця аварії й залучити його до відповідальності.

 Стельмах не знала всіх подробиць ДТП, не отримавши гідної відповіді у правоохоронних органів. Всі твердили, що аварія – нещасний випадок і Яна, нібито, сама винна. Слідчий стверджував, що дівчина перейшла дорогу на червоне світло, сама підставивши себе під удар. Свідки, які допомогли Яні та викликали швидку допомогу, твердили, що винен водій червоної іномарки, оскільки пролетів по трасі на високій швидкості та збив дівчину. Але, на превеликий жаль Злати і її сім’ї, слідчий не став брати до уваги відомості свідків. Чому? Ніхто не знав відповідь. А позаяк літні люди не встигли запам’ятати номер машини, відшукати винуватця було важко. І передбачалося, що справу буде закрито через нестачу доказів.

 Слухаючи розповідь Гордієнко, Злата напружилася, відчуваючи, як жилка на шиї пульсує все швидше і динамічніше. Вона вся стиснулася внутрішньо і натяглася немов пружина. Ще мить і від переживань вона б вистрілила або вибухнула. Але, благо, цього не сталося. Раптово, Буркут присунувся ближче і взяв Злату за руку, ніжно стиснувши її долоню.

 – Я допоможу. Не впевнений, що сам зможу зайнятися цією справою, але обіцяю докласти всіх зусиль, – його голос звучав рівно, хоч грудна клітка здіймалася все частіше. Лукас теж хвилювався.

 – Дякую, – все, що змогла промовити Злата, ховаючи лагідну посмішку.

 – Ми будемо дуже вдячні за допомогу, – Павло простягнув руку і подякував Буркуту. Потім встав, і схопивши своє пальто, мовив, – Златунь, ти не проти, якщо тебе Лукас відвезе? – Стельмах сіпнулася, насторожилася, – Я просто дуже хочу ще до Янки заїхати. Ти ж розумієш? – Стельмах не розуміла, точніше, розуміла, але не знала чому вони разом не можуть поїхати до сестри. Хоча, який візит так пізно вночі?

 – Ні, не проти, – відповіла Злата, кинувши швидкоплинний погляд на Буркута.

 Чоловік виглядав спокійним, розслабленим. А в його очах блищали лукаві іскорки.

 – Довези її цілою та неушкодженою, – сказав Павло, підступно посміхаючись. Злата помітила посмішку друга й подумки пообіцяла собі коли-небудь помститися йому за це.

 – Обов’язково, – Лукас ще раз потиснув Гордієнко руку, – Ти готова? – звернувся він до Стельмах і вона кивнула у відповідь. Хоч насправді дівчина ні до чого не була готова.

 Коли вони вийшли з ресторану, у Злати раптом закрутилася голова. Чи то від надлишку почуттів, чи то від аромату чоловічих парфумів, що були такими п'янкими для неї. Стельмах трималася за лікоть чоловіка, невпевнено стискаючи його. Вона боялася здаватися нав’язливою, але відчувати тепло його тіла, нехай навіть через шари тканини, було чимось недосяжним і хвилюючим.