/Злата/
Відсторонившись, чоловік випустив Злату зі своїх обіймів. І їй відразу ж стало холодно і незатишно. Стельмах скривилася від подиху вітру й нервово прикусила губу.
Вона дивилася на Буркута закоханими очима, згораючи від наростаючого бажання всередині. Чоловік же був чомусь напружений і його погляд раз у раз метався з боку в бік.
Глибоко вдихнувши прохолодне повітря ночі, Злата ласкаво посміхнулася Лукасу і піднявшись на носочках, знову припала до його губ. Поцілунок вийшов боязкий, лагідний, але не менш солодкий, ніж попередній.
– Злат, не потрібно. – прорік Буркут, відриваючись від дівчини.
– Чому? – нерішуче спитала вона, не розуміючи поведінки чоловіка.
Кілька хвилин тому він сам кинувся обіймати й цілувати її, в той час, як вона хотіла лише поговорити з ним. А ось тепер, коли він запалив в ній вогонь пристрасті й вона з азартом відповіла на його порив – Буркут просив дівчину зупиниться.
Невже йому настільки не сподобався їх поцілунок? Або це він так їй мститься за попередню відмову?
– Чому ти відштовхуєш мене? – набравшись хоробрості, мовила Стельмах. Ці слова далися їй важко, але Злата по-іншому не змогла б. Їй була важлива відповідь. Навіть, якщо вона їй не сподобається.
Вперше, після розставання зі Славою Арсенієм, Стельмах зважилася відповісти на симпатію іншого чоловіка. Їй було страшно відкриватися перед новою і зовсім незнайомою людиною, але емоції взяли верх й Злата зважилася.
– Я не відштовхую .. – Буркут стиснув кулаки, – ти мені дуже подобаєшся, Злат... – чоловік відповідь погляд у бік, – просто це не правильно. Ти ж сама це розумієш. – з дещицею смутку в голосі, промовив Буркут.
– Не правильно? – брови Стельмах поповзли в гору, а губи розкрились. – Що це означає? – Злата не розуміла ні слів чоловіка, ні його поведінки. Її мозок нібито відмовлявся працювати, віддавши кермо влади над тілом дівчини – дурному закоханому серцю.
– Так, не правильно. – «І як це розуміти?»
– Але ти ж... ти ж сам мене поцілував! – Злата спалахнула і загорілася, як сірник. Вона навіть невдоволено тупнула ногою, скидаючи з себе пальто Буркута і кидаючи його в чоловіка. Буркут встиг витягнути руку й схопити атрибут свого одягу, перш ніж той полетів йому в обличчя.
– Я не стримався, вибач, – Лукас опустив винуватий погляд і знизав плечима.
«Дурна маленька Злата!» – Стельмах згадала слова колишнього нареченого про її нікчемність, повертаючись думками в минуле. Старе, але не забуте почуття знову нагадало дівчині про те, яка вона жалюгідна і ні на що не здатна. А ще слабка і до такої міри потворна, що навіть швидкоплинний поцілунок з нею – справжнє катування для чоловіків.
У глибинах душі наростав гнів та злість. І Златі ледь вдавалося зберігати спокій, щоб не закричати від образи на весь голос. І прикро їй було, в першу чергу, через те, що їх такий довгоочікуваний поцілунок – був надзвичайно солодким.
– Гаразд. – через хвилини мовчання, прорекла Стельмах.
Вона витримала погляд чорних очей, що пропалював її тіло наскрізь, і з гордо піднятою головою, вирішила піти. Нав’язуватися Злата не бажала, розуміючи, що силою не бути милою.
– Дякую за... – дівчина запнулася на слові, не знаючи, як би краще виразити свої почуття, – за все. – закінчивши фразу, Стельмах повернулася в напрямку ресторану, не бажаючи вислуховувати жалюгідні виправдання Буркута.
Але, тільки-но вона встигла зробити крок, як до них підійшов схвильований Гордієнко.
– Злат, що трапилося? – схвильований вигляд друга свідчив про те, що він переживав.
– Нічого.
– Нічого? – перепитав Паша, заглядаючи через плече Стельмах, і з цікавістю розглядаючи Буркута, – Чому ж ти вибігла з ресторану, немов бджолою ужалена? – поцікавився Гордієнко, все також вивчаючи чоловіка навпроти. Раніше він не бачив поруч зі Стельмах цього суб’єкта.
– Все добре, Паш. Пішли назад, доїдати мій десерт. – байдуже мовила Злата, відчуваючи важкий погляд на спині. Навіть не обертаючись, вона знала, що Лука дивиться на неї.
– Добре, – погодився Гордієнко, – але, може спочатку представиш мене своєму другові? – і не чекаючи відповіді Стельмах, Паша ступив убік й простягнув руку для вітання.
Злата здригнулася і забарилася, не знаючи, як саме представити другу цього нестерпного чоловіка, який так швидко зумів підкорити її серце.
– Павло Гордієнко, – сказав Пашка, посміхаючись.
– Буркут. Лукас, – відповів адвокат, ковзаючи поглядом по противнику. Він бажав не тільки спопелити Гордієнко, але й стерти його задоволену посмішку. Йому хотілося знищити противника одним махом, забравши у того Злату.
Думати про те, що у Стельмах є наречений було справжнісіньким пеклом для Буркута. Але, це він ще якось зміг витерпіти. А ось познайомиться особисто з майбутнім чоловіком його коханої (і коли вона встигла стати його?), виявилося ще тим випробуванням. Навіть, для такої людини, як Буркут.
І прикро було те, що наречений цей, зовсім не виглядав мудаком. Таким, яким його уявляв собі Лука. Чоловік з гіркотою посміхнувся, зазначивши про себе, що Гордієнко далеко не дурень, і здається, насправді любить свою наречену. А це означає, що у нього, Буркута, ніяких шансів немає.
«І навіщо вона подарувала йому надію? Навіщо відповіла на поцілунок?» – питання так і крутилися в голові, бажаючи злетіти з язика.
– Буркут? Адвокат? – перепитав Гордієнко, знімаючи з себе піджак і вішаючи його на плечі Стельмах.
Від цього жесту, Лука скривився так, ніби його вдарили в сонячне сплетіння. Хоча, якоюсь мірою, так воно і було. Його вдарили, прямо в його беззахисне серце. І це виявилося дуже огидним відчуття.
– Він самий, – Лука був упевнений, що його професія давно прославила його, і багатьом було відомо не тільки ім’я адвоката, а і його походження. Хоча, чоловік ніколи не приховував, що виріс сиротою та провів своє дитинство у дитбудинку.
#10941 в Любовні романи
#2686 в Короткий любовний роман
#2439 в Жіночий роман
справжні почуття, сильний герой та ніжна героїня, кохання та випробування
Відредаговано: 16.09.2020