Дівчинка

   Багато років тому. Часи початку Великобританської колоніальної імперії. Одного ясного дня в маленькому селі Ірландії, коли фермери збирали кукурудзу, жінки прали речі в ставках, вельможі проїжджали  своїми каретами, а діти бавились у багнюці, загорівся місцевий ліс. Ніхто не розумів яким чином. Часті дощі робили їх землі вологими, та думати не було часу. Селяни бралися за відра та поливали яскраве полумʼя майже весь день. Пожежа згасла. 

   Чоловіки з псами взялися за обшук лісу. Проходячи між обгорілих стовбурів, вони вдивлялися вдалечінь, аби знайти причину такого горя. Цей ліс приносив їм багато користі. Зайці, куниці, птахи ніби по своїй волі стрибали у розставлені пастки. Після кожного дощу можна було назбирати безліч різних грибів, котрі вони могли варити, сушити або консервувати на зиму. Багато червоних та темних ягод, чудова деревина, що зберігала сухість всередині стовбурів. Селяни не могли лишити це так просто. І навіть якщо вони знайдуть вже мертве тіло винуватця, зібравшись усім селом та запросивши пастора з міста, вони проклинатимуть його останки протягом трьох днів, аби забезпечити йому "найкращу" кімнату у пеклі. 

    Ближче до середини дня чоловіки подали сигнал. Всі, хто допомагав шукати збіглися в одне місце. Та яким було їх здивування, коли замість якогось місцевого зірвиголови, ворога з Англії чи будь-кого іншого, вони побачили дівчинку. Та неабияку. Бліда ніжна шкіра, темно-голубі, ніби молода лохина очі, коротенький ніс та маленькі пухкі губи, довге кудряве волосся. Від неї віяло ароматом невинності, цнотливості. Її сяюча аура змусила кожного завмерти на місці та просто дивитися, ніби на янгола, що спустився з неба. В очах чоловʼяг почала палати пристрасть, їм хотілося спробувати хоч шматочок цього творіння. Та їх апетит перебив голова села, що своїм буркотінням почав звинувачувати дівчинку у біді. Чоловіки прийшли в себе. Схопивши її за коси, вони потягли її брудною від попелу і смоли землею до поселення. 

   Один з них, прийшовши в центр села, кинув її у багнюку. Навколо зібрався великий натовп. Ніхто не розумів хто це і як така маленька дівчина змогла влаштувати таку пожежу. Почався допит. Та вона не говорила. Або не вміла, або не хотіла. Та зазвичай діти видають звуки. Та не вона. Навіть її дихання не було чути. Дівчисько дивилося на усіх довкола своїми невинними очима. Для прочитання молитви і прокляття запросили одного англійського пастора-мандрівника, що нещодавно поселився на околицях. 

   Його прихід змусив усіх замовкнути. Джека Аллена називали темним пастором. Все через його чорну мантію, брудне обличчя, темні синяки під очима, що робили його погляд пронизуючим. Він дав дитині хрест. Вона дивилася на нього, намагаючись зрозуміти, що це за річ. Це поставило Джека у незручне положення. Ця мала його зовсім не боялась. В усіх інши мурахи бігали по шкірі лише від його присутності. Його запах відчувався за милю, а погляд зʼявлявся у снах. Та дівчинці було начхати, вона лише дивилася на нього добрим поглядом. 

   Він відійшов від неї та нервово, тремтячими долонями гортав свій молитовник, інколи розриваючи сторінки. Дихання стало важким, очі бігали в сторони, шукаючи потрібні рядки, букви ніби падали вниз, розходились в сторони пожовклими сторінками. У чоловіків спітніли руки, вони міцно стискали кулаки, чухали долоні та між пальцями. Жінки почали тихо плакати. Гірко, витискаючи всю біль зі своїх душ через сльози. 

   Тремтячим голосом пастор почав тихо читати якусь молитву, восхваляючи Бога через неї. За мить мужики вкрай розгнівали, починали сваритися між собою, баби ревіли все голосніше, інколи видаючи неприємні стогони. Джек Аллен інколи переривався аби оглянутись назад.  — "Так не може бути"! — думав він. — "Всі вони! Усі під впливом сили нечистої! Боже! Боже! Поможи мені! " — перейшов він на крик.  

   Врешті-решт, народ перестав стримуватись. Вони накинулись на дівчинку, почали рвати її на шматки, вгризалися зубами в мʼяку шкіру, тягали за волосся, все аби дістати хоч крихту янгольського тіла. Та це не тривало довго. Пролунав крик, якого ще не чули. Гучний, нелюдський і не звірячий. Люди відійшли та витріщилися в небо. З їх вух тонким, стрімким потоком стрільнула кров, їх очі втратили колір, шкіра змінилася на легко-синій колір. Лише пастор сидів посередині, тихо молючись, притуляючись тілом до землі. Та на мить піднявши очі, він побачив дівчинку. Вона продовжувала дивитися на нього так, як на початку. Селяни схопили пастора та розірвали його тіло на дрібні шматки. 

   Село, згодом, згоріло. З тих пір воно перетворилося на імпровізоване кладовище, куди звозили хворих чумою, боржників, політичних вʼязнів. Через деякий час місце вкрилося кістками та черепами. Селян, що колись там жили, так і не знайшли. Ходили лише легенди, що з небес спустився янгол та забрав із собою. Та місцевий бурмістр змусив усіх замовкнути і не розповсюджувати ці слухи. З часом балачки затихли і це село, разом з усіма його жителями та пастором було повністю забуте та стерте з памʼяті.