7

Інгвільд вийшла за поріг, загорнувшись у важкий вовняний плащ. Вночі випав сніг і продовжував ще падати великим пір’ям.

Дівчина вирішила піти до подруги, їй потрібно було з кимось обговорити свій сон. Батьки не зрозуміють.

Під ногами рипів сніг. Поряд із нею, трохи позаду, йшов Скрімре. Стежка до Сігне вела крізь ліс, де дерева стояли голі, як сторожа, — їхні гілки скрипіли під вагою снігу. Вітер пронизував та Інгвільд йшла швидко. Її думки, важкі й нерозв’язані, тиснули сильніше за холод.

Сігне чекала. Не у дверях, не на порозі — вона завжди знала, коли Інгвільд з’явиться, і вже встигла розпалити вогонь. У будинку пахло сушеною травою, димом і медовим відваром. Інгвільд мовчки зайшла, скинула плащ і сіла на лаву біля вогнища. Скрімре ліг коло її ніг, важко зітхнувши.

— Бачу по очах, — озвалась Сігне, не відриваючи рук від прядки. — Знову сон?

Інгвільд кивнула. Обійняла себе руками, ніби намагаючись втримати спокій.

— Цього разу він був інший. Стояв у снігу. На грудях — амулет. Такий, як мій. Він не говорив, просто дивився. І я не могла зрушити з місця. Сніг навколо танув, ніби його погляд палив землю.

Сігне відклала прядку.

— Ти була у нього?

— Так. Ввечері. Принесла йому їжу. Він був спокійний. Не лякався. Говорив… дивно. Сказав, що нічого не пам’ятає. Але очі… його очі пам’ятали більше, ніж він.

Подруга підійшла ближче, сіла поруч. З вікна було видно, як сніг тихо опускається на землю — повільно, обережно, мов вибираючи, куди саме впасти.

— Ти не боїшся?

Інгвільд подивилась у вогонь.

— Боюся. Але не його. Боюся того, що в мені щось відкликнулось. Як клич. Як пам’ять, що не моя.

Сігне довго мовчала. Потім подивилась на Скрімре, що уважно дивився на них.

— Якщо навіть старий пес ще відчуває, коли щось важливе, — то чому ти маєш сумніватися? — мовила тихо. — Але будь обережна, Інгвільд. Це не просто хлопець із лісу. Його мовчання важче за будь-яке слово.

Інгвільд встала, поправила плащ.

— Я знаю. Саме тому й не можу стояти осторонь.

Надворі сніг продовжував падати, мов тиша між фразами. Скрімре озирнувся на хазяйку, встав і пішов за нею, важко ступаючи. Сліди їхні швидко засипало.