Глава 4

Ранок прийшов тихо. Промені сонця пробивалися крізь високі шибки і сипалися на підлогу вузькими смугами світла. Зоряна прокинулася у гостьовій кімнаті, обережно піднявши завісу. Новий одяг, темно-синій і м’який, лежав на стільці, чекаючи на неї. Вона доторкнулася до тканини — наче доторкалася до казки, про яку колись розповідала бабуся.

— Ти вже готова? — почулося за дверима.

Тіна стояла в коридорі, руки схрещені на грудях. Її сірі очі спостерігали без тіні посмішки, але в них читалася увага.

— Так, — відповіла Зоряна, швидко одягнувши плащ. — Це… дуже зручно.

Тіна кивнула.

— У Фельвії виживати — значить знати, як себе подати. Навіть якщо ти не загрожуєш нікому, люди дивляться уважно. І пам’ятай: помилки дорого коштують.

Зоряна кивнула, і вони вийшли з дому. Вулиці ще не ожили: лише рідкісні каравани й торговці поспішали до ринку, а бруківка під ногами хрумтіла від ранкового морозу.

— Куди ми йдемо? — запитала Зоряна, уважно дивлячись по сторонах.

— Спершу до навчання. Потім — до правди, — коротко відповіла Тіна. — Пам’ятай: ти тут не туристка.

Вони зупинилися біля старої площі, де невисокі будинки створювали вузькі провулки. Зоряна помітила рух — тінь за кутом, швидкий силует, що зник. Вона відчула неприємний холод у грудях.

— Що це? — прошепотіла.

— Люди. Нічого більше, — сказала Тіна спокійно, але в її голосі була сувора нотка. — Не всі дружні. І деякі вже знають, що ти тут.

Зоряна затримала дихання. Легенда, про яку їй розповідали — «дівчина з Маейлі» — могла стати реальністю. І реальністю, небезпечною для всіх навколо.

Тіна відвела її до невеликого подвір’я, де тренувалися новобранці Братства прихованих шляхів. Солдати рухалися точно і тихо, їхні погляди не сходили з вправ, навіть коли Зоряна ступила на кам’яний майданчик.

— Дивись і запам’ятовуй, — сказала Тіна. — Тут кожен рух може врятувати життя або його забрати.

Вона показала, як непомітно рухатися між людьми, як читати наміри з погляду, як ховати те, що важливе, від чужих очей. Зоряна намагалася повторювати рухи, відчуваючи власну незграбність і одночасно захоплення.

Уліс тим часом сидів у коморі-льосі, перегортаючи старі записи і перевіряючи списки. Імена з різних провінцій потроху сходилися в єдину мережу. Деякі вже знали про її появу, і хоча вони ще не підходили близько, нитки, які тягнулися з їхніх думок і страхів, починали натягуватися.

— Легенда може вийти з-під контролю, — промовив Уліс сам до себе, дивлячись на тінь вогню в келиху з темним вином.

Тим часом Зоряна завершувала тренування з Тіною. Перші кроки були невпевненими, але вона відчула: світ, у який вона потрапила, суворий і хиткий одночасно. І кожна тінь, кожен погляд, кожен рух могло стати випробуванням.

— Добре, — сказала Тіна, — зупинимося тут. Пам’ятай: усе починається з того, що ти бачиш і чого не бачиш.

Зоряна відчула, як тремтіння поступово відступає. Але вона ще не знала, що найбільші випробування тільки починаються, а її минуле й легенда, яку їй приписали, вже плетуть павутину з тіней.