47 шепіт серед тіней

У глибині замку, там, куди не доходили ні денне світло, ні плітки двору, горіло кілька свічок. Їхнє тремтливе світло ковзало кам’яними стінами й вирізало з темряви чоловічі постаті. Напівтемрява ховала обличчя, але голоси звучали впевнено — надто впевнено для тих, хто звик діяти з тіні.

— Ми його знайшли, — мовив один, нахилившись до столу. Його голос був приглушений, проте в ньому відчувалася збуджена напруга. — Саме того, кого шукали. Він ідеально вписується в роль. І… — коротка пауза, — він погодився. Без вагань. Пообіцяв дотримуватися нашого плану до кінця.

З протилежного боку пролунало тихе, зверхнє хмикання.

— А як інакше? — відповів інший, із насмішкою, що різала слух. — Якщо він не дурень, то має розуміти, що саме йому пропонують. Так змінити своє життя... Таким шансом жоден не буде нехтувати і не стане питати про ціну.

— Якби він прагнув влади й наживи — духи б спопелили його, як і багатьох інших, — втомлено додав високий із срібним волоссям, — тут інше, він і справді вважає, що рятує народ.

— Нехай й так, тоді ним буде ще простіше маніпулювати заради нашої мети, — недбало кинув ельф у плащі, вишитому золотою ниткою.

Той, хто приніс новину, не одразу заговорив знову. Його пальці повільно стиснули край столу.

— Але пошуки були… не безслідні. Багато хто з поважних родів загинув. — Помовчавши, він продовжив, — Нам не вдалося отримати доступ до сфери Лоріона, щоб провести пошук потрібного кандидата… Єдине, що залишалося, — діяти грубо й напряму, проводячи можливих претендентів через ритуал. Багато хто згорів у полум’ї, визнаний недостойним, допоки ми не знайшли того, кого шукали.

У відповідь — короткий, зневажливий сміх.

— І що з того? — відрізав третій зі срібною застібкою у формі листка. — Супутні жертви мене не цікавлять. Кілька життів. Десяток. Навіть більше. Це прийнятна плата. Ми йдемо до мети. І зараз не час для жалю.

На мить у кімнаті стало тихіше. Інший чоловік, що досі мовчав, повільно видихнув — майже з полегшенням.

— Це сталося вчасно, — промовив він. — Навіть ідеально. За кілька днів — слухання над нечистокровною. Кращої сцени для нашої вистави не вигадаєш.

— Саме так, — підхопив хтось із темряви. — Народ уже наелектризований. Страх, злість, образа — усе кипить під поверхнею. Достатньо одного поштовху, і почнеться криваве протистояння. А це… — він зробив паузу, смакуючи слова, — саме те, що нам потрібно для фінального акорду.

Перший знову нахилився вперед.

— До речі, — додав він, — леді Лауріель виконала свою частину бездоганно. Без її старань новина про нечистокровність тієї ельфійки не спричинила б такого хаосу. Так старанно запевняти всіх у підкоренні волі принца...

У повітрі зависла тінь усмішки.

— Вона була надзвичайно корисною, — холодно відгукнувся інший. — Саме настільки, наскільки ми й розраховували. І більше — не потрібна. Вона зіграла свою роль, навіть не здогадуючись, до чого насправді веде її «співпраця».

Він тихо всміхнувся.

— Вона була переконана, що маніпулює нами. Що використовує нас для власних рахунків. Як це… зворушливо наївно. Насправді ж усе було навпаки.

— Я не можу дочекатися, — озвався ще один голос, наповнений злорадством, — щоб побачити обличчя короля, коли все почне валитися. Коли він усвідомить, що контроль — лише ілюзія.

Свічки затремтіли, ніби від подиху невидимого вітру.

— Наш план ідеальний, — упевнено підсумував високий ельф, зручніше всівшись у кріслі. — Кожен крок вивірений. Кожна фігура — на своєму місці.

У темряві кілька постатей повільно схилили голови — не в поклоні, а в мовчазному визнанні власної перемоги.

Вони вже бачили свій тріумф.

І жоден із них не сумнівався: вистава почнеться зовсім скоро.