43 перемовини з друїдами

Зала для перемовин була тихою й затемненою, лише смолоскипи на стінах потріскували, відкидаючи тіні, що здригалися при кожному подиху повітря. Принц Дарілей увійшов першим — рівний крок, холодний погляд, хоч під очима лежали сліди втоми.

За ним — двоє охоронців без жодного звуку. Він вирішив зустрітися з друїдами без делегації ельфів. Зайва присутність могла зруйнувати його тонко вибудуваний план, а цього він допустити не міг.

Делегація друїдів уже чекала. Вони стояли напівколом, наче розраховували числом взяти перевагу, але варто було принцу з’явитися, як їхня впевненість захиталася. Старший делегат — Еретт ледь помітно стиснув пальці, хоч намагався виглядати незворушним.

Дарілей сів, навіть не запросивши їх зробити те саме. Друїдам довелося сісти самостійно — і це вже задало тон.

— Дякую, що прийшли, — сказав принц рівно, хоча подяка прозвучала більше як попередження. — Час зараз… непевний.

— Справді, Ваша Світлосте, — Еретт кивнув, — те, що коїться в Іктарісі, не може не турбувати.

Друїд на мить мов отримав перевагу, але йому це тільки здалося. 

— Так само, як і умови на останніх перемовинах, — холодно відказав Дарілей.

Друїди напружилися. Хтось із них ковзнув поглядом по іншому з друїдів — швидко, нервово.

— Наші зілля стали ціннішими й ми пропонуємо багато нових, що раніше не надавали, — надто поспішно вимовив Еретт. — Це природно.

— Природно? — повторив принц. — Коли раптом зілля, яке псується за день, починає зберігати свої властивості… місяцями?

У кімнаті стало тихіше. Один із молодших друїдів стиснув флакон у руці так сильно, що скло жалісно хруснуло, вкрившись дрібними тріщинами.

Дарілей внутрішньо усміхнувся.

«Все ж вони принесли зразки, хоч говорили, що цього нізащо не станеться до повної оплати.»

— Наші методи вдосконалюються, — твердо промовив Еретт, але голос зрадив його — він тремтів.

Дарілей відкинувся на спинку стільця. Пауза. Така довга, що навіть смолоскипи ніби потріскували тихше.

— Я чув, що маги останнім часом дуже… щедрі на свої послуги, — вимовив принц так буденно, ніби говорив про погоду. — І дуже зацікавлені в… співпраці.

Слово «співпраця» пролунало так, що всі зрозуміли — це не комплімент.

Двоє друїдів втратили самовладання: хтось різко вдихнув, хтось непомітно змахнув холодний піт зі скроні. Еретт кинув на них різкий короткий погляд.

— Не знаю, що вам наговорили маги, Ваша Світлосте, — огризнувся один із них, імпульсивний, рудобородий. — Але…

— Вони нічого не говорили, — перебив його Дарілей тихо, але так, що в залі раптом стало ніби холодніше. — Не було потреби.

Еретт стиснув підлокітник, ніби боявся впасти.

— Ви натякаєте на… щось конкретне? — обережно спитав він.

Принц нахилився вперед, спершись ліктями на стіл.

— А чи потрібно мені натякати? — його голос торкнувся кожного з них, наче крижаним лезом. — Ви самі знаєте, що я маю на увазі.

Молодший друїд, той, що стискав флакон, не витримав:

— Ви думаєте, ми… ми зрадили власні принципи?! Що ми дозволили магам втручатися в наші зілля?! Це… це наклеп!

Дарілей повільно підвів погляд. Спокійний. Лякаюче спокійний.

— Невже мої слова звучали як обвинувачення? Цікава реакція для того, хто «нічого не приховує».

Молодий друїд зблід. Еретт поклав йому руку на плече, силуючи замовкнути.

— Ваша Світлосте… — Еретт проковтнув клубок нервів, — ми цінуємо наші угоди з ельфійським народом. Але якщо ви хочете поставити під сумнів нашу доброчесність…

— Я нічого не ставлю під сумнів, — перебив принц. — Я лише кажу, що… все таємне рано чи пізно стає явним. І коли станеться… я хочу бути певним, що наші союзники кажуть правду. А не грають на два боки.

Кілька друїдів одночасно відвели погляд.

Еретт мовчав. Потім важко зітхнув.

— Якою… буде ваша запропонована ціна цього разу, Ваша Світлосте?

Дарілей посміхнувся кутом губ, майже непомітно.

— Значно нижчою. Бо я знаю, що ваші витрати не такі вже й високі, як ви хочете показати. А ваші нові рецепти... скажімо так, не такі вже й нові. І ще — мені потрібні зілля негайно.

Друїди переглянулися. Вони були загнані в кут. І всі це знали.

— Ми… принесемо вам партію до вечора, — видушив Еретт. — За вашою ціною.

— Розумне рішення, — вимовив Дарілей й підвівся. — І пам’ятайте: я не потребую зрадників поруч. Але союзники… мені дуже потрібні.

Друїди вклонилися, проте в кожного в очах стояла не просто тривога, а майже панічний страх.

Коли вони вийшли, охоронці зачинили двері. Принц залишився сам — на мить дозволивши собі видихнути, трохи глибше, ніж зазвичай. Перемога була важливою. Але надто вже крихкою.

На мить Дарілей прикрив очі. Лише на мить — дозвіл на короткий перепочинок після зустрічі, що могла зірватися в будь-яку секунду.

З друїдами він владнав справу. Поки що. Це зміцнить його позицію, дасть раді, магам і всім іншим зрозуміти: принц досі контролює ситуацію. Досі здатний тиснути, маневрувати, перемагати.

Але… Якби друїди хоч трохи здогадалися, що стояло за цією угодою, — вони б не зводили поглядів, не ламалися під натяками. 

Угода була не про ціни й поставки. Це було випробування його влади. Його майбутнього трону.

Та часу насолоджуватися перемогою не було.

Дарілей підвівся — різко, ніби зриваючись із місця — й попрямував до виходу. Двері відчинилися, пропускаючи холодний протяг коридору. Там, мов тінь, терпляче чекав Твінсен.

— Як усе пройшло? — запитав він тихо, щойно принц переступив поріг.

— Добре, — сухо відповів Дарілей. — Вони прийняли наші умови. Інформатор зробив своє.

Вони рушили коридором, і камінь під кроками глухо відлунював, як удари серця.

— Ти добре впорався, — заговорив Дарілей після короткої паузи. — Я вдячний тобі, Твінсене. У такі моменти особливо цінуєш того, кому можна довірити спину без тіні сумніву.

Твінсен зупинився так раптово, що Дарілей зробив ще кілька кроків вперед, перш ніж обернутися. Помічник опустив голову, плечі напружилися.