21.2

У покоях Лауріель панувала напруга, що густішала з кожною хвилиною. Повітря стояло нерухоме, важке, наче саме відчувало вагу того, що от-от станеться. За вікном шумів вітер, облизуючи темні шпилі палацу, а полум’я свічок здригалося при кожному його подиху.

Лауріель сиділа на підвищенні, не трон, але вже натяк на її владу над ними. Її оточували ті, хто зважився йти за нею. Можливо, ще не до кінця, але це вже був перший крок до здійснення її плану.

Силует Лауріель різко окреслювався на тлі нічного неба, освітлений відблиском полум'я. Коли вона заговорила, голос її звучав рівно, спокійно, але кожне слово відлунювало напругою.

— Ви бачили, що сталося. — Вона повільно обвела їх поглядом. — Принц кинув виклик законам, власному народу і честі ельфійського двору. Він піддав нас ганьбі перед усіма.

Ніхто не відповів, але в мовчанні відчувався схвальний зсув.

— Якщо ми не зупинимо його, це зроблять інші, — продовжила вона. — І тоді все вийде з-під контролю. А ельфійські землі поринуть в хаос.

Високий ельф із гострими рисами обличчя — вірний радник із шанованого роду — обережно нахилився вперед.

— Ви натякаєте, що ми маємо діяти?

— Я говорю прямо, — Лауріель підвелася й пройшла в центр. — Час для обережних натяків вийшов. Ми мусимо рішуче діяти. Потрібно визначитися, хто справді здатен вести за собою землі до процвітання, а не у прірву. Народ має бачити не розгубленого юнака, засліпленого пристрастю, а силу, яка стоїть на сторожі порядку.

— Його обрали духи-хранителі наступником корони, — стурбовано озвався ельф із метким поглядом, — з його словом важко сперечатися, навіть усій раді.

— Але це не вберігає його від помилок та імпульсивних рішень, що шкодять ельфійським землям, — твердо сказала Лауріель, дивлячись прямо в очі кожному з присутніх. — Саме це й мусимо показати народові. Він не зможе піти проти волі підданих.

Вона кинула на стіл згорнутий аркуш пергаменту. Печатка була свіжа, чорний віск блищав у світлі свічок.

— До світанку цей лист буде в руках королівського канцлера. У ньому — звіт про сьогоднішню раду. Про вплив тієї напівкровки. Про магічне затьмарення. Про загрозу. Король не зможе це ігнорувати. Він муситиме втрутитися. І тоді ми отримаємо те, що нам потрібно.

— Контроль, — тихо додав один із радників.

— Рівновагу, — поправила Лауріель. — І порядок.

Мовчанка потягнулася знову. За вікном, ніби на підтвердження її слів, розкотився глухий грім. Вітер рвонув завісу, і полум’я вогнів на мить полохливо затремтіло.

— А якщо принц спробує заперечити? — обережно мовив молодший радник, нервово стиснувши перстень на пальці.

— Тоді він лише підтвердить наші слова, — спокійно відповіла вона. — Його обличчя, його гнів — усе працюватиме на нас. Народ не слухає голосу розуму, він слухає страх. І я дам йому саме це.

Лауріель підійшла до столу, повільно провела рукою по пергаменту, ніби запечатувала не просто лист — а власну долю.

— Ми маємо діяти злагоджено. До ранку всі делегації мають отримати однакову версію: принц зачарований. Дівчина — загроза. Союз із магами під питанням. Лише ми ще тримаємося.

Сивий радник кивнув.

— Про це вже говорять у залах. До світанку навіть ті, хто сумнівався, будуть певні.

— Добре, — сказала Лауріель. — Нехай гомін росте. До полудня він стане криком, до вечора — панікою.

Вона випросталася. Її постать здавалася вищою, ніж була, очі — гострі, в них палав небезпечний вогонь.

— Але цим ви підштовхнете магів до сумнівів у нашому союзі з ними. Розпалити чутки серед народу? Це виведе конфлікт на вулиці. Ви впевнені, що це не перетвориться на кровопролиття?

— Я не кажу про безлад, — холодно відповіла вона. — Я кажу про стратегічне загострення: виправданий, контрольований тиск. Ми поширимо версію — напівкровка зачарувала принца. Народ наляканий — він вимагатиме відповіді. Ми дамо відповідь. Ми запропонуємо рішення: усунути цю загрозу як доказ відданості закону. Ми не почнемо криваву війну; ми запропонуємо ритуал, суд, публічну подію, яка зніме напругу та поверне довіру як ельфів, так і інших народів до нас.

Старий радник стиснув губи. У нього в голосі закралася тривога:

— Ви хочете, аби ми вбили невинну ельфійку, щоб вгамувати створені нами ж хвилювання?

— Невинна? Ельфійка? — повторила Лауріель. — Її походження — пляма, що вже викликала розкол в раді. Ви самі чули, як говорять в коридорах, а завтра це пошириться далі. Якщо ми не покажемо рішучості, нас розірвуть. Ельфійські землі впадуть в хаос. Ви готові відповідати за їх занепад?

Молода жінка делегат затиснула руками край плаща. Її очі блищали від внутрішньої боротьби.

— Але яка наша гарантія, що це спрацює? — шепотіла вона. — Що ми не отримаємо ще більшої ненависті й розбрату? Що маги не розірвуть договорів чи й зовсім підуть зі зброєю?

Лауріель зробила крок уперед. Вона не підвищувала голосу, її інтонація була рівною, але в ній не було місця для сумнівів.

— Гарантій у політиці немає. Є тільки вибір. І вибір зараз — діяти або поступитися. Якщо ми зволікаємо, інші займуть нашу нішу. Пам’ятаєте, що говорилося на раді? Принц ризикує всім заради пристрасті. Якщо ми не зупинимо це, він втратить все — і ми разом із ним. Якщо ми діятимемо — отримаємо контроль над ситуацією.

— І ви справді вважаєте, що народ повірить у цю історію? — пригніченим голосом спитав молодший радник, стискаючи підлокітник.

— Народ вірить тому, що бачить і чого боїться, — відповіла вона. — Чутки — це лише іскра. Ми підкладемо дрова: натяки, свідчення, «незалежні» голоси на ринках, нотатки в переписках. Натиснути — і маги вступлять у власний запал. Їхні реакції лише підтвердять нашу версію. Потім ми з’явимося як рятівники: суд, у спробі «очистити» ситуацію, кара — і одночасно пропозиція стабілізувати альянс на наших умовах.

Старший радник відвів погляд. Він уявив лаву делегацій, очі магів, питання, що не мають відповіді. Йому здавалося, що краще мати контроль, навіть жорсткий, ніж чекати на невідомість.