7 перемовини й перші інтриги

У залі, де панувала врочиста тиша, поступово стихли церемонні обміни люб’язностями. Та кілька магів усе ще кидали на Еліріан оцінюючі погляди, у яких відчувалася невіра: чи не надто юна й недосвідчена ця «помічниця», щоб говорити від імені ельфів.

Еліріан сіла трохи позаду батька, так як належало помічниці. Але серце все ще билося з перебоями після слів Лауріель. Краплини сумнівів, посіяні в її свідомість, тепер розрослися в цілий рій: «А що, як справді вони вирішать, що я — лише недосвідчене дівчисько, що не готова до цього рівня? Що буде, якщо оступлюся на очах в усіх?»

Вона стискала пальці на колінах, ніби намагаючись утримати власний спокій. Та все ж відчувала, як дихання стає уривчастим.

— Отже, — почав один із магів, темноволосий чоловік із тонкими губами, — питання залишається відкритим: артефакти, про які йдеться, не можуть виготовлятися без значних витрат з нашого боку. Їхня цінність зростає з кожним роком. Ми повинні бути впевнені, що обмін відповідатиме їхній реальній вартості.

Його тон був коректний, та прихований виклик відчувався в кожному складі. Очевидно, маги чекали, що ельфи спробують заперечити чи знизити вартість.

Старший делегат — батько Еліріан — спокійно нахилив голову, даючи знак доньці. Серце дівчини зупинилося на мить. Це був сигнал: вона має озвучити підготовлену частину пропозиції. Тут починалося її випробування: або вистоїть, або провалиться.

Вона звелася на ноги, намагаючись зробити це повільно й упевнено, хоча коліна тремтіли.

— Магічні артефакти, які ви пропонуєте, — почала вона, — справді незамінні для нас як у побуті, так і в інших сферах. Саме тому ми готові надати вам доступ до ресурсів, які є рідкісними навіть серед наших земель: камені веліориту з північних гір і цілющі настої з священних лісів. Це значно підсилить ваші можливості й дозволить…

Її голос ледь затремтів. І враз перед очима спливла усмішка Лауріель — ледь помітна, але з такою відвертою насолодою від чужої слабкості, що в Еліріан у грудях защеміло: «Ні, вони зараз відчують, що я не впевнена…»

— …дозволить нам вибудувати рівноважний обмін, — договорила вона, та сама почула, що інтонація вийшла глухою.

На мить у залі зависла тиша. Хтось із делегатів магів обмінявся швидким поглядом з сусідом. Ледь відчутна тінь іронії пробігла по чиємусь обличчі.

І саме тоді спокійний голос Дарілея, холодний та рівний, прорізав цю паузу:

— Рівновага — ключове слово. І хіба ж не про неї ми говоримо? Маги не можуть без ресурсів ельфів, як і ельфи без ваших артефактів. Якщо ми справді прагнемо збереження миру та співпраці, то ці витрати — лише інвестиція в безпеку, яка дорожча за будь-які скарби.

Він не підвищив голосу, не зробив наголосу на чиїйсь слабкості, але його слова відчутно змістили акценти: тепер маги мусили реагувати не на тремтливу інтонацію юної помічниці, а на чітку логіку принца.

Еліріан відчула, як полегшення теплим хвилюванням розлилося грудьми. Він знову став для неї щитом — навіть не дивлячись на неї, навіть не визнаючи цього відкрито.

Лауріель же, сидячи збоку, тримала усмішку, але всередині її думки клубочилися крижаним гнівом.

Принц захищає її. Двічі! Перед усіма! Це вже не випадковість. Це — загроза. Нічого, ми ще подивимось хто вийде переможцем.

Еліріан розгорнула папку, відчуваючи, як у залі стискається повітря від напруженого очікування. Усі погляди звернулися на неї. Вона вдихнула й почала читати, рядок за рядком, як готувалася.

— Відповідно до домовленостей, — її голос звучав спершу рівно, — ми готові надати магам десять каменів веліориту з підземних печер…

Вона зупинилася. Очі ковзнули далі рядками — і серце різко стиснулося. Що це? У тексті чорним по білому було вказано цифри й умови, які суперечили всьому, що вони обговорювали на підготовчих засіданнях.

— …в обмін на… кераміку, — вона проковтнула слова, рядок виглядав абсурдним: «на дрібні побутові трави та кераміку».

Слова різонули вухо, і серце вдарило так, ніби світ на мить перевернувся. Де справжня угода? Це не помилка пера — це пастка. Навмисна.

Мить — і в залі вже спалахнуло стримане збурення. Хтось із магів знизав плечима, хтось посміхнувся з ледь прихованою насмішкою. Один навіть не втримався й, звертаючись до сусіда, вголос кинув:

— Схоже, ельфи раптом вирішили щедрою рукою подарувати нам своє найцінніше за копійки.

Кілька делегатів ледь стримали сміх.

Декілька представників делегацій усміхнулися відкрито. Атмосфера почала хилитися у небезпечний бік: перші ряди шепотіли, другі переглядалися, мовляв, ось воно — обличчя юної «помічниці».

— Ми й не знали, що ельфам кераміка дорожча за магічні камені фокусування, — долучився вже інший маг.

Еліріан відчула, як у скронях стукає кров. Її щоки залилися жаром.

І саме тоді піднялася Лауріель. Вона зробила кілька кроків, нахилила голову з удаваною скромністю й промовила:

— О, Ваша Світлосте, прошу пробачення. Це, мабуть, моя вина. Я мала перевірити документи підготовлені недосвідченою помічницею, але… — вона ледь нахилила голову, витонченим жестом показуючи «покору». — Не встигла. Вибачте за недогляд.

Вона говорила так, щоб звучати співчутливо, ніби бере провину на себе. Та кожен її склад бринів солодкою отрутою, а в очах світився неприхований тріумф: ось, мовляв, доказ, що юній радниці тут не місце.

Дарілей сидів рівно, мов статуя. Його погляд ковзнув по Еліріан, холодний і насторожений.

Усередині Еліріан наче щось обірвалося.

Це вона принесла ці папери, навмисно підроблені. Вона хоче мене принизити.

— Що ж, — озвався один із магів, з посмішкою поправляючи мантію, — молодість завжди має право на помилку. Особливо, коли мова йде про справи, більші за саму виконавицю.

У залі знову залунали приглушені усмішки.

Еліріан відчула, що стоїть на краю прірви. Але разом із розпачем в ній прокинулася впертість. Дівчина відчула, що зараз або впаде — або вперше заявить про себе.