Глава 25. Політ у нескінченність

✟

Глава 25. Політ у нескінченність

“The important thing is not to stop questioning.”
— Albert Einstein

Іноді межа між реальною думкою і уявою стає майже непомітною.

Не тому, що одна зникає.

А тому, що обидві починають текти поруч.

Він дивився в небо.

Темне, але ще не повністю нічне.

Там, високо, вже з’являлися перші слабкі точки світла.

Далекі настільки, що їх неможливо було відчути як щось матеріальне.

І саме це чомусь давало дивне відчуття масштабу.

Людська думка дуже маленька порівняно з космосом.

Але водночас саме вона здатна уявити нескінченність.

У цьому є щось майже абсурдне.

Тіло має межі.

Час має межі.

День має край.

Навіть місто має край.

А думка — ні.

Вона може миттєво бути в дитинстві, у завтрашньому дні, у Львові, у класі, у небі, у тому, чого ще навіть не сталося.

Можливо, саме тому іноді здається, що свідомість більша за фізичну форму.

Що тіло — лише тимчасова оболонка для чогось значно складнішого.

Він подумав про кварк.

Про крихітну частинку, яка існує майже поза звичним людським відчуттям масштабу.

Майже ніщо.

І водночас — основа матерії.

Як дивно: навіть найменше може бути фундаментом усього.

Можливо, з людьми так само.

Навіть маленький вчинок.

Маленьке рішення.

Маленьке слово.

Може стати тим, із чого потім росте щось набагато більше.

І саме ця думка вперше за довгий час дала не спокій, а напрям.

Не відповідь.

А відчуття, що відповідь ще можна створити.