Глава 21. Іноді тьма ніжніша за світло

✟

Глава 21. Іноді тьма ніжніша за світло

“There is a dark side to every human soul.”
— Plato

Світло завжди вважають символом правильного.

Чистого.

Безпечного.

Так людей вчать із дитинства.

Увімкнути світло — означає прибрати страх.

Відкрити штори — означає впустити життя.

Але іноді все відчувається навпаки.

Бо світло змушує бачити те, на що не завжди є сили дивитися.

Вдень усе має назву.

Обличчя.

Погляди.

Реакції.

Чужі очікування.

Власне місце серед інших.

Світло робить усе занадто визначеним.

Іноді навіть занадто чесним.

У темряві межі розмиваються.

Контури м’якшають.

Світ перестає бути таким різким.

Саме тому деякі ночі здаються легшими за день.

Не через спокій.

А через відсутність надмірної чіткості.

Бо вдень людина постійно бачить себе через зовнішнє.

Через інших.

Через оцінки.

Через слова.

Через очікування, які навіть не були озвучені, але вже давно висять поруч.

Темрява цього не робить.

Вона не вимагає виглядати.

Не змушує відповідати.

Не примушує пояснювати.

Іноді вона просто дозволяє бути без форми.

Саме тому деякі думки приходять лише вночі.

Ті, які не витримують денного шуму.

Ті, які бояться чужих голосів.

Ті, які народжуються лише тоді, коли місто стихає.

Він подумав, що, можливо, не вся темрява ворожа.

Іноді вона схожа на ковдру для думок.

Не лікує.

Не прибирає біль.

Але хоча б не робить його гучнішим.

Світло часто вимагає сили.

Темрява іноді дозволяє слабкість.

А слабкість — це теж частина людини.

Навіть якщо світ любить удавати, що її не повинно бути.