Розділ 18. Перешкода

Диканьський ліс з’явився на горизонті за тиждень шляху від переправи, темною, щільною стіною дерев, що розтяглася наскільки сягало око, і я, побачивши його здалеку, відчув, як серце мимоволі забилося швидше від суміші полегшення й настороженого передчуття. Мета, до якої ми йшли стільки днів, стільки випробувань, стільки втрат, нарешті набувала зримих, фізичних обрисів. Марина, яка їхала поруч зі мною на чолі колони, теж не відривала погляду від темної кромки лісу, і на її обличчі читалася та сама суміш надії й настороженості, що охопила, судячи з усього, кожного в загоні, хто дізнався про наближення до довгоочікуваної мети.

— Майже прийшли, — промовила вона тихо, ніби боячись злякати саму можливість подібного полегшення після стількох тижнів безперервної боротьби. — Після всього пережитого навіть не віриться.

Але радість ця тривала недовго. Каркарон, висланий уперед на розвідку узлісся, повернувся з тривожними образами, що змусили мене зупинити колону задовго до того, як основна маса загону встигла розгледіти проблему на власні очі. Образи, передані вороном, показували не окремі групи противника, а щось куди масштабніше: коливне, безкрає море гниючої плоті, що розтяглося вздовж усього доступного проходу до лісу.

[ВИЯВЛЕНО: Крупну Орду]
[Розрахункова чисельність: понад 1200 одиниць]
[Виявлено класи: Рядові, Бігуни, Стрільці, Плювуни, Громили, Гончі]
[Локація: перекриває єдиний доступний прохід до узлісся лісу]

Я обвів поглядом карту місцевості, яку ми встигли скласти за час шляху, і з наростаючою тривогою усвідомив масштаб проблеми: вузький прохід між заболоченою низиною з одного боку й крутим, порослим чагарником яром з іншого являв собою єдиний розумний шлях до узлісся Диканьського лісу, і саме цей прохід тепер виявився наглухо перекритий коливною, безкраєю масою нежиті.

— Обійти не вийде, — промовив Кавал, вивчивши карту з тією ж тривогою, що охопила й мене. — Болото непрохідне для возів, а яр занадто крутий навіть для піших налегке. Доведеться пробиватися напролом.

Марина, яка роздивлялася здалеку темну смугу орди через підзорну трубу, здобуту ще в Санжарах, похитала головою.

— Тисяча з гаком особин, — промовила вона тихо. — Більше, ніж усе, з чим ми стикалися раніше, включно з обороною Січі.

Я відчув, як тягар майбутнього рішення лягає на плечі з тією знайомою вже важкістю, що незмінно супроводжувала подібні моменти вибору між ризиком і необхідністю. Відступити означало втратити тижні, а то й місяці, в пошуках альтернативного шляху через незнайому, потенційно ще небезпечнішу місцевість. Атакувати означало неминучі втрати, можливо, тяжкі, на самому порозі довгоочікуваної мети. Я заплющив очі на мить, згадуючи всіх, хто вже віддав життя за цю подорож: Артема, Дениса, Віталія на Гнилісному Цвинтарі, безіменного бійця, якого розшматували гончі біля Січі, трьох полеглих під стінами канібальського лігва ще на Хортиці. Кожна нова втрата додавалася до цього скорботного списку важкістю, що ставала майже нестерпною, але відступ зараз означав би зрадити сенс усіх цих жертв, покладених на вівтар спільної мети.

— Збираємо весь боєздатний склад, — промовив я нарешті, відчуваючи, як рішучість витісняє сумніви. — Ми пройшли занадто довгий шлях, щоб відступити тепер. Цивільних і поранених укриваємо в тилу, під захистом мінімального гарнізону. Решта йдуть у бій.

Загін вишикувався в бойовий порядок уздовж вузького проходу, використовуючи природну тіснину як своєрідну воронку, що змушувала орду атакувати обмеженим фронтом, а не всією своєю чудовиською масою одночасно. Кавал розподілив бійців щільними, взаємопідтримуючими групами, Марина зайняла позицію на височині разом з іншими лучниками й арбалетниками, а Аннет і Андрій приготували закляття масового ураження для найщільніших скупчень противника. Ігор і кілька добровольців із числа визволених у Санжарах залишилися охороняти вози з цивільними трохи позаду основної лінії, озброєні тим небагатьом зброєю, що могла стати в пригоді в разі пролому оборони, а Оля з рештою цілителів розгорнула польовий лазарет у відносній безпеці тилу.

— Тримаємо стрій, не розсипаємося, — скомандував я, оглядаючи загін, що розтягнувся вздовж проходу. — Орда прийде хвилями, судячи з розвідки. Економимо сили на затяжний бій.

Перша хвиля з’явилася з-за повороту проходу за чверть години напруженого очікування: сотні рядових зомбі, повільних, але незліченних, насувалися щільною, коливною масою, заповнюючи собою весь доступний простір вузької тіснини.

— Вогонь! — крикнула Марина, і перший залп стріл і болтів обрушився на передні ряди орди з тією методичною ефективністю, що відточувалася в десятках колишніх битв.

[Убито: Зомбі (звичайний) x40]
[Нараховано досвіду групі: розподілено відповідно до рівня]

Але кількість нападників багатократно перевищувала все, з чим загону доводилося стикатися раніше, і я, активувавши Мітку Смерті на повну потужність, відчув, як масштаб загрози тисне на сприйняття майже фізичною важкістю.

— Тримаємо фронт! — вигукнув Михайло, врізаючись у передні ряди орди кігтями, розриваючи зомбі, що наступали, з тією лютою міццю, що перетворювала його на справжню фортецю посеред вузького проходу.

Я активував Масове Тіньове Оплутування, обрушуючи на щільне скупчення противників хвилю шипастого коріння, що виривалося з-під землі, сповільнюючи й знерухомлюючи десятки рядових зомбі одним широким помахом здатності.

[Активовано: Масове Тіньове Оплутування]
[Знерухомлено: Зомбі x60]
[Убито внаслідок скутості: Зомбі x35]
[Нараховано досвіду: 1400]

Перша хвиля, незважаючи на чисельність, виявилася найбільш керованою частиною кошмару, що насувався, і загін, діючи злагоджено, методично проріджував ряди рядових противників, поки за спинами тих, хто наступав, не почали проступати обриси куди серйозніших загроз. Ледве основна маса рядових зомбі почала рідшати під нашим натиском, із глибини орди з лячною стрімкістю вирвалася нова загроза: десятки бігунів, худих, жилавих фігур, що мчали до тіснини з тією нелюдською жвавістю, що змушувала загін поспішно перешиковувати оборону.