Розділ 13. Випробування

Сутінки опускалися на степ повільно, розчиняючи різкі денні тіні в м’якій, сірувато-ліловій імлі, і колона, виснажена третім поспіль днем беззупинного переходу, зупинилася на привал у неглибокій балці, порослій рідкісним, але достатнім для маскування чагарником. Люди рухалися втомлено, але дисципліновано, кожен знав свою роль у розбивці табору настільки твердо, що навіть утома не могла порушити відточений порядок: дозорні без нагадувань розходилися по периметру, вози вишиковувалися захисним колом, вогнища розгорялися в заздалегідь викопаних, замаскованих ямах. Я обходив табір, перевіряючи стан поранених після недавньої сутички з мародерами, і помітив, що навіть загальна втома не змогла до кінця вибити із загону ту іскру людяності, що робила нас чимось більшим, ніж просто загоном уцілілих. Біля одного з центральних вогнищ зібралася група бійців, і звідти долинав сміх, рідкісний, але щирий гість за подібних обставин.

— …і ось тоді я кажу йому: побратиме, якщо хочеш вижити в Остраві, навчися спершу не плутати некромантію з некрофілією, а то клієнти розбіжаться швидше, ніж твої зомбі зберуться, — довершував Кавал чергову байку зі свого бандитського минулого, і навколо вогнища розлігся вибух реготу, навіть найзнеможеніші обличчя бійців на мить освітилися непідробними веселощами.

Я мимоволі усміхнувся, спостерігаючи цю сцену збоку. Кавал, некромант, чиє минуле ще недавно здавалося мені холодним і безрадісним, виявляється, вмів не лише прораховувати тактику й командувати бійцями, а й піднімати бойовий дух загону тією специфічною, похмуруватою іронією, що народжується лише в людей, які побачили достатньо темряви, щоб жартувати над нею, не будучи нею зламаними.

— Максиме, приєднуйся, — окликнув він мене, помітивши мою присутність неподалік. — Історій ще багато, не вичерпалися, обіцяю.

— Пізніше, — відповів я, киваючи в бік густих заростей на межі табору. — Хочу оглянути периметр безпеки, поки не стемніло остаточно.

Кавал розуміюче кивнув, повертаючись до перерваної розповіді, і я рушив до краю балки, туди, де чагарник переходив у густіші зарості, що облямовували невелику лісосмугу, єдиний клаптик справжньої рослинності на багато кілометрів довкола. Зарості зустріли мене звичним, хоча й приглушеним через убогість місцевої рослинності зв’язком, тією тонкою ниткою друїдичного сприйняття, що дозволяла мені відчувати навколишню флору майже як продовження власного тіла. Я опустився навпочіпки біля основи єдиного по-справжньому старого дерева в усій лісосмузі, приземкуватого, але неймовірно розлогого дуба, чий вік, судячи з товщини викривленого часом стовбура, обчислювався багатьма десятиліттями, а то й століттями. Активувавши Шлях Вожака в його пасивному, спостережному режимі, я почав плести приховану мережу коренів і лоз навколо межі табору, невидиму для стороннього ока, але чутливу до будь-якого чужорідного руху в радіусі півсотні метрів. Робота вимагала зосередженості, але давно стала для мене майже медитативним ритуалом, тим рідкісним моментом дня, коли я міг повністю віддатися друїдичній стороні власної сутності, відставивши на час тягар командирських рішень.

Я притиснув долоню до шорсткої, порита глибокими тріщинами кори старого дуба, прагнучи підсилити зв’язок із деревом для точнішого плетіння захисної мережі, і тієї самої миті, коли пальці торкнулися деревини, світ довкола здригнувся, ніби саму реальність на мить хитнуло невидимою хвилею. Системний інтерфейс, зазвичай прозорий і ледь помітний на периферії зору, раптом забарвився в попелястий, безживний колір, що розповзався краями поля зору подібно до повільно наступаючої темряви. Я завмер, відчуваючи, як звичні звуки табору, тріск вогнища, віддалений сміх бійців Кавала, шелест вітру в чагарнику, починають стрімко затихати, ніби хтось невидимий викручував гучність навколишнього світу до повної, абсолютної тиші. Іскра, що зірвалася з найближчого вогнища й на мить зависла в повітрі яскравою оранжевою точкою, застигла на місці, не падаючи й не згасаючи, підвішена в нерухомості, що суперечила всім законам фізики, які я будь-коли вивчав за роки підготовки до космічних польотів. Сміх Кавала, що долинав здалеку, обірвався на півслові, застигнувши тим самим протиприродним чином, що й злощасна іскра.

[Увага! Запущено індивідуальне випробування на Класову Зрілість: «Баланс Сил»]
[Поточний час заморожено]
[Час усередині суб’єктивний]

Я вдивлявся в системне вікно, що розгорнулося переді мною, відчуваючи, як серце починає битися частіше від суміші цікавості й настороженості, незмінно супутньої будь-якому несподіваному втручанню Системи в моє й без того непросте життя. Випробування на Класову Зрілість. Формулювання звучало достатньо вагомо, щоб розуміти: те, що настане далі, безумовно, буде не рядовою перевіркою бойових навичок, а чимось куди глибшим, що зачіпає саму суть моєї сутності як Друїда-Тіні. Попеляста імла, що застилала системний інтерфейс, раптом розширилася, поглинаючи все поле зору, і наступної миті я виявив себе стоячи не в степовій балці поруч зі старим дубом, а на випаленій, позбавленій усякого життя землі, яку, тим не менш, я впізнав майже миттєво за характерними обрисами берега й закрутом Дніпра, розрізнюваним навіть крізь щільну завісу попелу, що кружляв у повітрі подібно до чорного снігу.

Хортиця. Але не та Хортиця, що я пам’ятав, зелена, буйна, яка укрила нас тимчасовим домом на кілька тижнів. Ця версія острова поставала переді мною обвугленим, мертвим пейзажем: дерева стояли чорними, обгорілими скелетами, позбавленими й натяку на листя, земля потріскалася від нестерпного жару, а небо над головою затягла щільна, непроникна пелена диму, крізь яку ледве пробивався тьмяний, багряний відсвіт, ніби десь за горизонтом продовжувала палахкотіти невгасима пожежа. Я обвів поглядом цю апокаліптичну картину, і в грудях похололо від наростаючого, інстинктивного жаху, ще перш ніж я розгледів рух серед обвуглених руїн. Натовпи нежиті, куди численніші за будь-яку орду, з якою нам доводилося стикатися раніше, насувалися на мене з усіх боків одночасно, їхня кількість обчислювалася, здавалося, тисячами, розтягуючись до самого горизонту щільною, коливною масою розкладеної плоті.