Розділ 15

Пілея ступив уперед. Його тіні здіймалися над ним, наче армія безликих воїнів, а очі світилися темним холодом, що пробирав до кісток.

— Я чекав цього моменту століттями, — його голосрознісся над кратером. — І тепер усе закінчиться.

— Так, — відповіла я, і полум’я моїх рун спалахнуло так, що ніч на мить стала схожою на день. — Але закінчиться не так, як ти хочеш.

Лея здійнялася в небо, обернувшись у величного дракона. Її крила розсікли повітря, а ревіння змусило навіть тіні здригнутися. Вона виплюнула полум’я, що розірвало лави ворогів.

Драго, опираючись на свій меч, піднявся. Його тіло ще було слабким, але в очах палала воля короля.

— Це наша земля. Наш світ. І ми не віддамо його тобі, Пілеє.

Він підняв меч, і золотаве сяйво пробігло по лезу, немов відповідь самому небу.

Пілея розсміявся.

— Ви думаєте, що кохання й надія можуть перемогти мене? Я — темрява, я — зрада, я — біль, що живе у ваших душах.

Я зробила крок уперед.

— Ти був лише тим, хто не зміг змиритися з відмовою. І тепер твоя темрява пожере тебе самого.

Тіні кинулися вперед. Я підняла руки, і руни вибухнули вогняним спалахом, відкинувши їх назад. Лея накрила нас крилами, захищаючи від удару, а Драго підняв свій меч і кинувся назустріч Пілеї.

Земля здригнулася, коли вони зійшлися. Сила тіней і вогню зіштовхнулася, утворивши бурю. Повітря пронизали крики і гуркіт.

Я знала — мій час настав. Стара говорила: лише наше спільне закляття може покласти край. Але ціна могла бути надто високою… Я закричала, і моє тіло спалахнуло. Руїни на шкірі розкрилися, мов язики полум’я, і я відчула, як моя душа простягається до Драго й Леї. Вони відповіли мені — золотавий вогонь дракона й сяйво короля змішалися з моїм вогнем.

Ми стали єдиним цілим.

— Пілеє! — вигукнула я. — Це кінець!