Розділ 12

Темрява згустилася. Тіні більше не шипіли — вони розступилися, і з глибини вийшла постать. Висока, струнка, окутана вуаллю чорного диму. Його очі світилися, наче два холодні кристали.

Я знала: це він. Пілея.

— Нарешті, — його голос лунав у мені, наче дзвін у кістках. — Нарешті ти знову переді мною, Ліліт.

Я здригнулася.

— Ні… — прошепотіла я. — Я не Ліліт. Моє ім’я Елла.

Він розсміявся. Це був сміх, від якого кров холола.

— Ти можеш називати себе як завгодно. Але твоя душа — моя давня мука, моя жадоба, моє полювання. Ти та, що колись відвернулася від мене. І ти та, яку я ніколи не відпущу.

— Відійди від неї! — рикнув Драго, стаючи між нами. Його очі палахкотіли вогнем, який розтинає пітьму.

Пілея зиркнув на нього — і в його погляді не було страху, лише презирство.

— Ти все ще граєш роль короля, Драго? А ти ж навіть не розумієш. Ти не просто спадкоємець. Ти і є він. Перший. Великий. Той, кого я зрадив, і той, кого я знову зраджу.

Моє серце шалено калатало. Ноги підкошувалися.

— Ні… це… неможливо…

— Можливо, — його голос упивався в мене, як лезо. — Ти — Ліліт, перероджена у новому тілі. А він — Драго, король драконів, що повернувся, щоби знову втратити все. І поки ваш рід не впаде остаточно — війна ніколи не закінчиться.

Я закрила вуха руками, але голос лунав усередині мене, немов він був частиною моєї власної думки.

— Лея… — Пілея вимовив її ім’я з особливим холодом. — Сестра твого коханого. Єдина справжня спадкоємиця його роду. Як довго ти зможеш її ховати? Як довго вона тікатиме? Бо саме в ній — ключ до падіння драконів. Якщо вона загине, його рід зникне назавжди.

— Ти не дістанеш її! — закричала я. — Ти не матимеш ні її, ні мене, ні його!

Драго став поруч зі мною, наші душі переплелися ще сильніше. Він узяв мою руку, і його голос був твердим, мов сталь:

— Скільки б разів ти не приходив за нами, Пілея, ти не зламаєш нас. Я загину, перш ніж дозволю тобі торкнутися її.

Пілея всміхнувся, і його обличчя викривилося в подобі тіні, яка розпадається й збирається знову.

— І ти загинеш, Драго. Але цього разу не буде відродження. Бо я заберу її душу. І твій рід упаде разом із тобою.

Його слова відлунювали в мені, і я відчувала, як темрява прагне вчепитися в моє серце. Але в мені здійнялося полум’я — не магія, не сила, а кохання. І я відштовхнула його голос.

— Ти ніколи не отримаєш нас, — сказала я. — Бо навіть смерть не розлучить мене й Драго.

Світ довкола здригнувся. Тіні завили й почали відступати, ніби мої слова були вогнем. Але Пілея не зник. Він дивився на мене, і його очі сяяли ненавистю.

— Ми ще зустрінемося, Ліліт. І наступного разу я вирву твоє серце з грудей.

І він розчинився в темряві.

Я впала на коліна, важко дихаючи. Драго підняв мене, його руки тремтіли.

— Тепер ти знаєш правду, — прошепотів він. — Ти завжди була моєю. І завжди будеш.

Я заплющила очі й притулилася до нього, відчуваючи, як наші душі палають одним вогнем.