Розділ 11

Спершу була темрява.

Густа, задушлива, наче я потонула в чорнилі. Але серед неї раптом спалахнуло світло — тепле, гірке, таке знайоме. Я зробила крок і побачила його. Драго. Він стояв посеред темної чащі, але вже не гордий король, якого знали всі. Його плечі були зранені, сорочка розірвана, а груди вкриті кров’ю. Очі — ті самі, в яких я тонула щоночі — світилися вогнем і болем водночас.

— Елло… — його голос був слабким, та він пробився крізь мене, мов удар грому.

Я кинулася до нього, але мої ноги не торкалися землі. Ми стояли один навпроти одного, і я знала: це не тіло, це душа. Наші душі зустрілися посеред світу тіней і світла.

— Ти поранений… — слова тремтіли на моїх губах. — Я відчуваю твій біль, Драго. Кожен твій подих ріже мене ножем.

Він усміхнувся кутиками вуст, сумно й ніжно.

— І я відчуваю твій. Твою втому, твої страхи. Твою любов, яку ти так відчайдушно приховуєш навіть від себе.

Я здригнулася. Сльози спекли очі.

— Я клялася, що не скажу нікому. Нікому, Драго. Навіть Лєї… навіть собі. Але тепер, коли я бачу тебе… я більше не можу брехати. Я кохаю тебе. Я боялася втратити тебе більше, ніж власне життя.

Його рука потягнулася до моєї, і хоча між нами не було відстані, я відчула тепло його доторку. Душі торкнулися одна одної.

— Ти моя відьма, — прошепотів він. — І жодна війна, жоден світ не відбере тебе в мене.

Я хотіла кричати від цього поєднання ніжності й відчаю. Його поранення горіли в моєму тілі, наче це мене роздирали кігті ворогів.

— Скажи мені, що робити, Драго! — вигукнула я. — Я врятую Лею, я піду крізь усі світи, я стану проклятою, але не залишу тебе в цій кривавій війні!

Він знову усміхнувся, тепер трохи сильніше.

— Ти вже робиш. Ти тримаєш мене живим. Бо без тебе я давно б впав.

Раптом наші душі здригнулися. Холодні тіні почали з’являтися з глибин лісу, шиплячи, немов вітри. Їхні постаті нагадували темні фігури, які я вже бачила раніше.

Драго став поруч зі мною, поклав руку мені на плече.

— Це Пілея, — прошепотів він. — Він знає, що ми з’єдналися. Він завжди забирав у мене те, що я любив…

Його голос задрижав, але очі палали рішучістю.

Я стиснула його руку.

— Ні цього разу. Тепер у тебе є я.

І ми разом обернулися до тіней.