Розділ 10 ( Томас)

Стара відьма провела нас крізь вузенькі вулиці й нарешті зупинилася біля свого будинку. Зовні він виглядав скромно: кам’яні стіни, солом’яний дах, низькі двері. Але щойно ми переступили поріг, я зрозумів — всередині простір був більший, ніж здавалося зовні. Стіни вкривали полиці з книгами й банками, наповненими світними рідинами. У центрі стояв великий круглий стіл, розмальований символами. Я поклав Еллу на ліжко біля вогнища. Вона була бліда, ледве дихала. Її пальці здригалися, ніби вона боролася в сні. Стара відьма розклала трави, запалила свічки. Від запаху диму мені стало важко дихати.

— Вона слабне, — сказав я різкіше, ніж хотів. — Якщо знаєш, як врятувати — роби це.

— Часу мало, — відповіла вона спокійно. — Але перш ніж ми почнемо, ти мусиш знати правду, дівчинко.

Я глянув на Лею. Вона стояла, притискаючи руки до грудей, її золоті очі світилися, немов жар.

— Чому всі… дивилися на мене так? — її голос тремтів. —

Неначе я ворог. Я ж нічого їм не зробила!

Стара сіла навпроти неї.

— Тому що твоя кров пам’ятає. Бо ти — дитя драконів. А відьми й дракони колись жили разом. Ми були рівними. Два крила одного світу.

Я затамував подих.

— Але рівність тривала недовго, — продовжила вона. — Дракони стали сильнішими. Їхній вогонь спалював усе, навіть наші закляття. І тоді з’явився він. Король. Його ім’я було Драго.

У ту ж мить я почув тихий шепіт від ліжка.

— Драго… — прошепотіла Елла. Її голос був слабкий, але в ньому звучало стільки відчаю й ніжності, що мене немов ударило в груди.

Я озирнувся на неї. Вона була ще непритомна, але губи тремтіли, повторюючи це ім’я.

Стара кинула на мене короткий, майже всезнаючий погляд і знову звернулася до Лєї:

— Той король став найбільшою загрозою для відьом. Його сила була безмежною. Але… у нього було серце, яке змінило все. Він покохав відьму. І це кохання розірвало наш світ надвоє.

Я слухав, і в голові спалахувала лише одна думка: що, як історія повторюється? Стара розкладала навколо Елли трави, сипала сіль і малювала символи кров’ю зі свого пальця. Її голос був рівний, але в ньому відчувалася тінь минулих століть:

— Ваша поява тут — не випадковість. Ім’я Драго знову повернулося у ваш рід не просто так.

Я дивився на Еллу, яка все ще несвідомо шепотіла ім’я свого короля, і відчував, як холод пробирає мене до кісток.

Стара почала ритуал. Вона розклала навколо Елли символи з попелу, розсипала чорні трави, які диміли, наче жарини, і наповнила кімнату тягучим ароматом, від якого паморочилося в голові. Світло в хатині мерехтіло, немов його ковтали тіні. Я стояв поруч, тримаючи Лею за плече — її тіло тремтіло, але вона не відводила очей від сестри.

Перший етап був мов очищення. Стара шепотіла закляття, і з грудей Елли виривався слабкий золотий вогник. Він то згасав, то спалахував яскравіше, наче бився за життя. Я бачив, як по обличчю Елли стікали сльози — навіть у непритомності вона страждала.

— Її душа зв’язана, — прошепотіла відьма. — Вона не може жити сама по собі. Її сила тече в одному руслі з іншою.

— З Драго? — вирвалось у мене.

Стара кивнула.

— Так. І це не вперше в історії.

Вона погасила свічки різким рухом руки. У хатині стало темно, лише сяяли символи на підлозі. Стара перевела погляд на Лею.

— Ти маєш знати правду. Історію свого роду.

Лея стиснула кулаки, ніби готувалася почути вирок.

Стара почала говорити:

— Давним-давно, коли дракони й відьми ще жили в одному світі, був король серед драконів. Його звали Драго. І серед відьом була найсильніша з усіх — Ліліт. Вони покохали одне одного. Не як вороги чи союзники — як дві душі, створені бути разом.

Я слухав, і в грудях холоднів лід. Це ім’я — знову воно. Елла знову прошепотіла його уві сні, так ніжно, так відчайдушно, що мене пересмикнуло.

Стара продовжувала:

— Вони мріяли правити разом. Об’єднати крила й закляття, створити єдине королівство. Але були ті, хто боявся цього союзу. Вони знали: якщо дракон і відьма стануть єдиними, їм не буде рівних.

Лея завмерла. Її золоті очі світилися яскраво, відбиваючи кожне слово.

— Ліліт не злякалася, — сказала стара. — Вона кинула виклик усім. І зробила те, що не робила жодна відьма до неї: створила закляття злиття душ. Її душа й душа Драго стали одним цілим. Навіть після смерті вони не мали розійтися. Жодна сила у світах не могла їх роз’єднати.

Я відчув, як у мене пересохло в роті. Це звучало занадто схоже на те, що відбувалося з Еллою зараз.

Але стара ще не закінчила. Її голос потемнів, став суворим:

— Та зрада прийшла з того боку, звідки не чекали. Був

такий король тіньових — Пілея. Він був другом Драго, його братом по крові війни. Але він жадав Ліліт. І він зумів обманом змусити Драго відвернутися від неї.

— Ні… — Лея прошепотіла, немов відчувала біль тієї жінки.

— Залишена й зламана, Ліліт у відчаї створила цей світ, — продовжила відьма. — Світ відьом, де не було місця драконам. Вона втекла сюди, ховаючи свій народ від вогню й зради.

Стара схилила голову.

— А коли Драго зрозумів, що вчинив… він пішов війною. На Пілея, на свого друга-зрадника. Та було вже пізно. Кохання його життя зникло назавжди за завісою цього світу.

У хатині повисла тиша. Лише потріскував вогонь.

Я глянув на Еллу. Вона більше не шепотіла, але її обличчя залишалося напруженим, ніби вона бачила ті давні події уві сні.

Я відчував: ця історія — не просто легенда. Вона знову оживала.