Розділ 6

Я знала, що тиша не триває довго. У нашому світі завжди є ті, хто слухає, фіксує, стежить. І коли магія торкається цього боку, вона залишає відбиток — мов шрам на шкірі реальності. Ніч була холодною, і я на мить задрімала біля вікна. Але мене розбудив звук. Не вибух, не крик. Гул. Глухий, рівний, схожий на гуркіт двигунів. Я виглянула назовні й побачила чорний фургон без номерів, що зупинився біля будинку.

— Томас, — я торкнула його плече. Він прокинувся миттєво, рука вже на пістолеті.

— Хтось прийшов?

— Так, — прошепотіла я. — І вони точно не сусіди.

Він глянув у вікно, і його обличчя стало кам’яним.

— Це спецвідділ. Я бачив їх один раз — коли влада хотіла приховати вибух, який ніхто не зміг пояснити.

Моє серце стиснулося. Вони йшли за Лєєю.

Я кинулася до дівчини. Вона спала неспокійно, але прокинулася від мого голосу.

— Лєє, вставай. Нам треба йти.

Вона глянула на мене розгублено, але послухалася. Я натягнула на неї капюшон, прикрила її обличчя.

У двері хтось ударив. Раз, другий. Потім голос:

— Поліція. Відчиняйте.

Я й Томас перезирнулися. Він похитав головою.

— Це не поліція. Це інше.

Я відчула, як холод пробіг по шкірі. Вони вже знали, що ми тут. Другий удар мало не зняв двері з петель. Томас уже прицілювався, але я схопила його за руку.

— Не стріляй. Вони не такі.

Він ковтнув лайку, але послухав. Я вивела рукою знак у повітрі — магія ще боліла, ще не слухалася, але я змусила себе. На підлозі загорілася тонка лінія світла, яка вела просто до вікна.

— Бігом, — сказала я. — Через дах.

Ми вибігли з квартири за мить до того, як двері з гуркотом злетіли з завіс. У коридор ввалилися люди в чорному. Без розпізнавальних знаків, обличчя закриті масками. У руках — зброя, але не звичайна: довгі циліндри, що світилися блідо-синім світлом.

Я відчувала цю енергію. Вона була створена для полювання на таких, як ми.

Ми піднялися на дах, мокрий від нічного дощу. Десь унизу загуркотів ще один фургон. Вулиці оточували.

Томас зціпив зуби.

— У нас немає шансів.

Я глянула на Лею. Вона дивилася на мене широко розкритими очима, в яких бринів жах. Я знала: від мого рішення залежить усе.

Я зробила глибокий вдих і підняла руки до неба.

Магія всередині мене горіла, як розпечене залізо, розриваючи вени, але я відчувала: або зараз, або ніколи.