Розділ 1

У світі людей усе простіше. Принаймні так здається на перший погляд. Тут вороги не дихають полум’ям і не падають з неба, тут вони ховаються у підворіттях і тримають у руках ніж чи пістолет. Тут запах крові змішаний не з димом битви, а з дешевим алкоголем і брудом нічних вулиць.

Я — офіцер поліції. Звичайна жінка у формі, зі зброєю на поясі, із синцями під очима від безсоння. Так мене бачать колеги. Вони не знають, що мої сни — це не сни, а портали. Що вночі я бачу інший світ, і в ньому я не просто людина.Сьогодні вночі я знову прокинулася від гуркоту крил. Серце билося так, наче я досі стояла поруч із Драго. Його голос ще лунав у моїй голові: «Я довіряю тобі більше, ніж самому собі». Я не маю права підвести його.

— Елло, ти тут? — голос мого напарника вирвав мене з думок.

— Тут, — кинула я коротко, вдивляючись у вікно патрульної машини. Мій напарник, Томас, був надто уважний. Він відчував, коли я віддалялася думками. Його погляд ковзнув по мені з підозрою.

— Знову не спала? — спитав він.

Я знизала плечима.

— Звикла.

Він не знав, що кожна безсонна ніч — це ще одна битва в іншому світі. Що десь там, зараз, Драго бореться, а я сиджу тут, серед неонових вивісок і мокрого асфальту, відчуваючи себе зрадницею.

Ми зупинилися біля покинутого складу. Було повідомлення про підозрілу активність. Томас пішов першим, я прикривала. Звичайний виклик, як сотні інших. Але коли я зайшла всередину, повітря пронизав знайомий холод. Той самий, що з’являється перед відкриттям порталу.

Я завмерла.

Він тут. Світ драконів пробивався сюди, у самісіньке серце людського міста.

І тоді я почула шепіт.

— Елло...

Це був не Томас. Це було щось інше. І я зрозуміла: війна вже переступила межу.

Я ступила далі в темряву складу. Ліхтарик на пістолеті вихоплював лише шматки стін, що сипалися, і уламки бетону. Томас ішов попереду, не підозрюючи, що повітря вже гудить магією. Мої пальці стиснули руків’я пістолета так сильно, що кістки побіліли. Зброя людей… ніколи не зупинить те, що йде за мною зі світу драконів.І тоді в самому центрі залу повітря розірвалося. Наче невидимий ніж розсік тканину реальності. З’явилася тріщина, і крізь неї просочився світло-білий вогонь. Я відчула, як серце застрибало в грудях. Це був портал. 
Томас озирнувся, шокований.

— Що це, чорт забирай?!

— Не дивись, — прошипіла я. — Відійди!

Але було пізно. З розриву вирвалася тінь, і за мить я побачила її. Дівчина. Висока, струнка, з волоссям, що відсвічувало сріблом. Її очі світилися тим самим полум’ям, що й у брата.

— Лея... — моє горло стиснуло.

Вона ледве трималася на ногах, її обличчя було вкрите пилом і кров’ю. Я кинулася вперед, підхопила її, відчуваючи, як тепло її тіла змішується з крижаним подихом порталу.

— Елло... — прошепотіла вона, впізнаючи мене. — Він сказав... що я маю йти за тобою...

Драго. Навіть у пеклі війни він знайшов спосіб виконати обіцянку. Він довірив мені найцінніше.

— Тихо, — я пригорнула її. — Тепер ти в безпеці.

Портал за її спиною глухо зойкнув і закрився, немов рана, що затягнулася. Залишивши нас удвох — у світі, який не готовий зустріти сестру короля драконів.

Томас тримав пістолет, очі розширені від шоку.

— Хто вона, Елло?! Що тут відбувається?!

Я знала, що не маю жодного права розкрити правду. Але тепер таємниці вже не сховаєш. Бо війна прийшла за мною. І разом із нею — Лея.