Розділ 51. Повернення

Наступного разу я прокинулася від того, що хтось торкався мого чола. Рука була холодною, але приємною. Я розплющила очі - переді мною стояв Олексій.

- Ти приїхав, - сказала я хрипко.

- Ти гориш, - він стривожено дивився на мене. - Що трапилося?

- Нічого, - я спробувала всміхнутися. - Просто застудилася.

- Ти пила? - він подивився на порожні пляшки.

- Трохи, - я не збрехала.

Він зітхнув. Потім дістав з пакета подарунки.

- Я привіз тобі, - сказав він. - Гель для душу і теплі рукавички.

Я подивилася на них. Гель для душу. Рукавички. Він подарував мені гель для душу і рукавички. Після того, як залишив саму в новорічну ніч. Після того, як я напилася і захворіла.

- Дякую, - сказала я.

- Ти не рада? - він здивувався.

- Рада, - я відвернулася. - Дуже.

Він не зрозумів. Він ніколи не розумів.

Я лежала на дивані, тремтіла, дивилася на ялинку. Вогники гірлянд мерехтіли, наче знущалися.

- Я кохаю тебе, - сказав він.

- Я тебе теж, - відповіла я.

Але це була брехня. Я не знала, чи люблю. Я знала тільки, що мені боляче. І що гель для душу не вилікує цей біль.

Він ліг поруч, обійняв мене. Я не відсторонилася, але й не притулилася.

- Вибач, - прошепотів він. - Я не хотів, щоб ти хворіла.

- Я знаю, - відповіла я.

Він заснув. А я лежала з відкритими очима, дивилася в стелю, слухала його дихання.

І думала: що я тут роблю?

Чому я не пішла? Чому не поїхала до мами? Чому залишилася з ним, після всього?

Бо люблю. Бо сподіваюся. Бо не можу інакше.

Але цієї ночі я зрозуміла: одного дня любов скінчиться. І сподівання теж.

А поки що - я лежала, слухала його дихання, дивилася на ялинку, на гірлянди, на подарунки.

І не відчувала нічого.

Тільки порожнечу.