Розділ 49. Передчуття свята

Грудень наближався. Я любила це свято - за запах мандаринів, за вогники гірлянд, за відчуття дива. 

Я любила запах мандаринів, вогники гірлянд, тиху музику в кав'ярнях. Я любила, коли люди стають трохи добрішими, коли посміхаються незнайомцям, коли загадують бажання.

Я ніколи не святкувала Новий рік без родини. Для мене це було сімейне свято - тепле, затишне, з маминими пирогами, з батьковими жартами, з сестрою, яка завжди засинала під бій курантів.

Але цього року я вирішила, що моя родина - це Олексій. Ми будемо вдвох. І це буде новий початок. Тому чекала Новий рік із особливим трепетом. 

Ми з Олексієм жили разом уже кілька місяців. Я вклала стільки надій у наше спільне майбутнє. І Новий рік мав стати тим святом, яке закріпить наш союз. Зробить нас не просто парою, а сім'єю.

Я готувалася заздалегідь.

Я сама поїхала на базар. Було холодно, вітряно, сніг падав за комір. Але я ходила між рядами, розглядала ялинки, нюхала їх, вибирала.

- Ось ця гарна, - сказав продавець, показуючи на високу пухнасту сосну.

- Вона завелика, - я похитала головою. - Нам треба маленьку. Затишну.

Я вибрала маленьку ялинку - висотою менше метра, пухнасту, з густою зеленою кроною. Вона пахла лісом і дитинством. Я принесла її додому, поставила в куток, і цілий вечір дивилася на неї, усміхаючись.

- Ти сьогодні дивна, - сказав Олексій, коли прийшов із роботи.

- Я просто рада, - я обійняла його. - У нас буде гарний Новий рік.

- Звісно, буде, - він поцілував мене в лоба. - Ти ж стараєшся.

- Ти перетворюєш квартиру на казку, - сміявся Олексій, дивлячись на мої старання.

- А хіба погано? - я всміхнулася.

- Добре, - він поцілував мене. - Ти в мене чарівниця.

***

Я дістала старі коробки з прикрасами - ті, що збирала роками. Скляні кульки, сніжинки, маленьких янголів, зірочку на верхівку. Усе це пахло нафталіном і спогадами.

- Ти диви, - сказала я, показуючи Олексієві стару іграшку. - Їй майже двадцять років.

- Звідки вона? - здивувався він.

- Мама подарувала на перший Новий рік, який я пам'ятаю. Ми тоді жили в маленькій квартирі, ялинка була штучною, але я була щасливою.

Я розповідала, а він слухав, усміхався. Мені здавалося, що ми стаємо ближчими. Що ці спільні вечори - прикрашання ялинки, чай із печивом, тихі розмови - роблять нас сім'єю.

Я вішала кульки, розправляла гірлянди, поправляла дощик. Ялинка виходила гарною - неідеальною, але дуже затишною.

- Ти молодець, - сказав Олексій, коли я закінчила. - Гарно.

- Дякую, - я засвітилася від гордості.
***

Я довго думала, що подарувати Олексієві. Не хотіла дарувати стандартні речі - парфуми чи светр. Я хотіла, щоб він відчув, як багато він для мене означає.

Я купила йому шкіряний гаманець - він давно хотів, але шкодував грошей. А ще - маленький записник, куди я вписала всі наші пам'ятні дати. День знайомства, перший поцілунок, перше примирення. Я хотіла, щоб він знав: я пам'ятаю. Усе.

Для його дочки, з якою мене так і не познайомили, я купила м'яку іграшку - маленького зайчика. Поклала в окремий пакет із підписом: «Для Софійки, з найкращими побажаннями». Сподівалася, що Олексій передасть.

Подарунок для нього я сховала під ялинку, потайки. І кілька разів на день підходила, поправляла, вдивлялася. Уявляла, як він буде радий.

***

Я планувала святкове меню тиждень. Передивлялася ютуб, читала рецепти, складала списки продуктів. Я не вміла готувати - це було моїм болем. Але я хотіла спробувати. Хотіла здивувати його. Хотіла бути хорошою господинею.

- Ти впевнена, що зможеш? - спитав Олексій, коли я показала йому список.

- Спробую, - я всміхнулася. - А ти допоможеш?

- Якщо не згориш кухню, - він засміявся.

Я образилася, але не подала вигляду.

Я тренувалася. Пекла печиво, варила бульйон, смажила м'ясо. Не все виходило. Деяке пригорало, деяке було прісним, деяке - пересоленим. Але я не здавалася.

- Ти занадто стараєшся, - сказав він одного вечора, коли я вдесяте переробляла тісто.

- Я хочу, щоб усе було ідеально, - відповіла я.

- Ідеально не буває, - він обійняв мене. - Просто будь собою.

Я розтанула. Він сказав правильні слова. Я повірила, що він мене цінує.

***

Двадцять дев'ятого грудня я пекла торт. Три коржі, заварний крем, глазур. Я дивилася відео, робила за інструкцією, але він вийшов кривим. Крем потек, глазур застигла нерівними плямами.

Я мало не плакала.

- Не переймайся, - сказав Олексій, побачивши моє обличчя. - Він смачний.

- Ти ще не пробував.

- Я вірю, - він відрізав шматочок, спробував. - Смачно. Серйозно.

Я полегшено видихнула.

Тридцятого грудня ми купили продукти. Я складала список, він віз візок. Ми сперечалися, чи брати червону рибу, чи достатньо олів'є, чи потрібен холодець.

- Ти хочеш холодець? - здивувався він.

- Я хочу, щоб ти був ситим, - відповіла я.

- Я буду ситим, навіть якщо ти звариш макарони, - він усміхнувся. - Головне, що ти поруч.

Я закохалася в нього ще раз.

Увечері ми нарізали салати. Я різала овочі, він ковбасу. Ми слухали музику, жартували, іноді цілувалися.

- Завтра буде гарний день, - сказала я.

- Буде, - він поцілував мене в ніс.

Я раділа. Здавалося, що все йде за планом. Ми зустрінемо Новий рік разом, обіймемося під бій курантів, загадаємо бажання. І все буде добре.

Я так чекала цього вечора.

Я заснула щасливою.