Розділ 27. Останній іспит

Четвертий іспит був найважчим. Банківське право. Викладач, старий прискіпливий професор, любив ставити питання не з конспектів, а з власної голови. Я готувалася тиждень, не спала ночами, читала додаткову літературу.

Вранці перед іспитом подзвонив Олексій.

- Ти готова?

- Боюся, - сказала я.

- Ти готова, - він був впевнений. - Ти розумниця. Ти вивчила все. Ти здаси.

- А якщо ні?

- Якщо ні - перескладеш. І я буду поруч.

- Дякую, - я видихнула. - Ти мене заспокоюєш.

- Я люблю тебе, - сказав він. - Іди. Здавай.

Я пішла. Іспит тривав три години. Я писала, відповідала, доводила, сперечалася. Професор дивився на мене спочатку скептично, потім - із цікавістю.

- Ви підготувалися, - сказав він наприкінці. - Добре.

Я отримала «відмінно».

Вийшла з аудиторії, дістала телефон. Олексій не відповідав. Я подзвонила ще раз - мовчав. Я написала: «Я здала!» - і пішла додому.

Він передзвонив через годину.

- Анастасіє, вітаю! Я так радий!

- Де ти був? - спитала я.

- На об’єкті, там поганий зв’язок. Але я знав, що ти здаси.

- Дякую тобі.

- Нема за що, - він усміхнувся. - Це твоя заслуга.

- Але ти підтримував мене.

- І буду підтримувати завжди.

Я повірила. Не тому, що була наївною. А тому, що він ніколи не давав мені причин сумніватися. Навіть коли мама й батько намагалися посіяти зерна недовіри.

Я прийшла додому, кинула рюкзак, обійняла ведмедя.

- Ми здали, - сказала я йому.

Він мовчав, але його ґудзикові очі дивилися схвально.

Я заснула щасливою.