Розділ 26. Сесія та ведмідь

Наступні два тижні минули як в тумані. Я вчила вдень і вночі, пила літри кави, гризла ручки, плакала над конспектами. Ведмідь спав зі мною щоночі. Я обіймала його, коли було страшно, коли здавалося, що я нічого не знаю, коли хотілося все кинути.

Мама сміялася:

- Ти вже доросла дівчина, а спиш з іграшкою.

- Він мій талісман, - відповідала я. - Приносить удачу.

- Він приносить тільки те, що ти на нього вночі перекочуєшся, - засміялася вона.

Але я не звертала уваги. Ведмідь пах Олексієм - його одеколоном, його курткою, його теплом. Я заривалася в нього носом і відчувала, що він поруч.

Олексій дзвонив щоранку. Іноді писав серед ночі: «Ти ще не спиш?» Я відповідала: «Ні, вчу». Він: «Я теж не сплю, думаю про тебе».

Ми говорили по пів години, іноді по годині. Про іспити, про роботу, про те, що купити в магазині, про те, що ведмідь займає пів ліжка.

- Ти його не ображай, - казав Олексій. - Він мій намісник.

- Він краще за тебе, - жартувала я. - Не зникає і не свариться.

- От скотина, - сміявся він. - Забираю ведмедя.

- Не віддам!

Ми сміялися, і це було нашим рятунком. У ті дні, коли я не могла приїхати до нього, а він - до мене, ми мали хоч голос. І цього було достатньо.

Я склала перший іспит. Потім другий. Потім третій. Я поверталася додому, падала на ліжко, обіймала ведмедя й засинала. А вранці - знову в бібліотеку.

Олексій приїхав після третього іспиту. З квітами, з шоколадом, з усмішкою.

- Я пишаюся тобою, - сказав він.

- Ще два іспити, - видихнула я.

- Ти впораєшся.

- Якщо ти будеш поруч.

Я залишилася на ніч. Ми лежали, обіймаючись. 

- Ти коли-небудь думав, що ми будемо тут? - спитала я. - Через рік після знайомства?

- Не думав, - зізнався він. - Але радий, що ми тут.

- Я теж.

Я заснула в його обіймах. Це найкраще, що може бути.