Розділ 25. Батькова підозра

За кілька днів батько збирався на роботу. Він знову почав мені псувати настрій.

Ми сиділи на кухні. Він пив чорну каву, я - чай із ромашкою.

- Як справи? - спитав він.

- Добре, - відповіла я.

- З тим хлопцем? - він не дивився на мене.

- З Олексієм. Ми помирилися.

Батько кивнув, ніби чекав цього.

- І як? - спитав він. - Бачитеся?

- Мало, - зізналася я. - У нього робота, у мене сесія.

- Вечорами?

- І вечорами, і вночі іноді.

Батько поставив чашку, подивився на мене довгим поглядом.

- Анастасіє, - сказав він. - Ти впевнена, що він не одружений?

Я аж поперхнулася чаєм.

- Що?!

- Ну, - він стенув плечима. - Бачитеся вночі, він не знайомить тебе з друзями, не приїжджає вдень. Це схоже на чоловіка, який має сім’ю.

- Тату! - я відчула, як гнів піднімається всередині. - Ти ж його знаєш! Ти бачив його! Він не одружений!

- Я бачив його раз, - спокійно відповів батько. - За цей час можна багато чого приховати.

- Він не приховує! - я ледь стримувалася. - У нього робота! Об’єкти, замовники, бригада! Він працює, а не гуляє з іншими жінками!

- Не кричи, - батько підняв руку. - Я не стверджую, я питаю. Ти маєш знати, з ким ти.

- Я знаю, - я говорила крізь зуби. - Я знаю його краще, ніж ти думаєш.

Батько похитав головою.

- Ти занадто довірлива, Анастасіє. Як твоя мати.

- Це не довірливість, це кохання, - сказала я. - І я не хочу більше говорити на цю тему.

Батько допив каву, підвівся.

- Я не хочу тебе образити, - сказав він. - Але ти маєш розуміти. Чоловіки бувають різні. І деякі з них використовують жінок.

- Олексій не такий.

- Сподіваюся, - він поклав гроші на стіл. - Якщо що - ти знаєш, де я.

Він пішов. Я залишилася сидіти, дивлячись на його чашку. У голові шуміло.

Я знала, що батько хоче як краще. Він боявся, що мене знову зрадять. Він боявся, що я повторю долю мами. Але його слова були отрутою. Вони засіли глибоко, і я не могла їх позбутися.

Увечері я подзвонила Олексію.

- У тебе все гаразд? - спитав він, почувши мій голос.

- Так, - збрехала я. - Просто втомилася.

- Ти хочеш приїхати до мене?

- Не можу, завтра іспит.

- Тоді я приїду до тебе. Хоча б на годину.

- Ти теж втомлений, - сказала я. - Відпочивай.

- Добре. Люблю. Цілую.

- А я тебе.

Після розмови з Олексієм я ще довго все обдумувала. Батько. Він хоче як краще. Але ми живемо своє життя. І я доведу йому, що він помиляється.

Я впевнена в ньому, як в самій собі.

Але батько був упертим. Він міг шукати підступ навіть там, де його не було. Бо судив по собі.

Але я вирішила не думати про це сьогодні.

Я просто хотіла бути з Олексієм.