«дивитися крізь

Розділ 20. Признання

Я не змогла нічого відповісти.

Ми лежали в ліжку, його рука була на моєму животі, сонячне світло пробивалося крізь фіранки й падало смужками на простирадло. Він щойно сказав: «Я люблю тебе». Просто, без пафосу, без підготовки.

А я не змогла вимовити ні слова.

У голові крутилося сотня варіантів: «я теж», «я люблю тебе більше», «дякую», «ти не можеш мене любити, ти мене майже не знаєш». Але рот не відкривався. Слова застрягли десь у горлі, утворивши комок, який я не могла проковтнути.

Олексій почекав кілька секунд. Потім усміхнувся - тією усмішкою, яка завжди розбивала мої захисти. Але зараз вона була трохи сумною.

- Я розумію, - сказав він тихо. - Не поспішай.

Він підвівся, накинув штани й пішов у душ. Я чула, як зашуміла вода, як він щось бурмотів собі під ніс - напевно, намилював голову.

А я лежала, дивлячись у стелю, і відчувала себе найгіршою людиною на землі.

Тому що я теж його любила. Але не могла сказати. Не тому, що не хотіла - тому, що боялася. Кожне «я тебе люблю», вимовлене вголос, ставало зброєю, яку можна було спрямувати проти мене. Віталій чув це сотні разів. І все одно пішов.

Я вирішила, що скажу йому. Колись. Коли перестану боятися.

Але «колись» так і не настало.

Анжеліка Сніжна

Подобається

#4617 в Любовні романи
#1233 в Жіночий роман

У тексті є: складні стосунки, дарк_роман

Відредаговано: 23.05.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись