Розділ 1 — День святого «Ти помилився адресою»

14 лютого в юридичній фірмі «Берклі та партнери» нагадувало поле бою, де замість куль літали конверти з сердечками та запашні букети. Марта сиділа у своєму «бункері» — архіві, що знаходився в підвальному приміщенні, де світло блимало з ритмічністю її нервового тику.

Її завданням було впорядкувати справи про розлучення за 1998 рік. Вельми романтичне заняття для Дня закоханих, чи не так?

Марта відсьорбнула кави, яка вже давно перетворилася на холодну субстанцію, і зітхнула. Вона була вдягнена у свій улюблений светр кольору «безнадія» (темно-сірий), а на носі висіли окуляри, які вона періодично поправляла, коли намагалася прочитати дрібний шрифт у документах.

Раптом двері архіву відчинилися. На порозі з’явився кур’єр у кумедній шапці з ведмежими вушками, тримаючи в руках велетенський букет півоній.

— Марта Петренко? — запитав він, ледь дихаючи від бігу сходами.

Серце Марти пропустило удар. Невже? Після двадцяти шести років очікування, після трьох років ігнорування побачень, хтось нарешті вирішив…

— Так, це я, — прошепотіла вона, відчуваючи, як щоки починають горіти, а в голові вже вимальовується сценарій, як вони йдуть на вечерю, і він дарує їй цей букет, і…

— О, супер! — кур’єр випалив квіти їй у руки. — Тут записка: «Любій Вікторії, я ніколи не забуду той вечір. Завжди твій, С.» Вікторія — це та, що з рецепції?

Марта відчула, як її внутрішній світ з тріском розвалився на пазли.

— Це… — вона зробила паузу, ковтаючи розчарування разом із холодним повітрям підвалу. — Це третій поверх, відділ маркетингу.

Кур’єр примружився, дивлячись на номер поверху на своїй накладній.

— Ой, блін. Знову. Вибачте, ви вже третя Марта сьогодні.

Він забрав букет і побіг геть, навіть не вибачившись за те, що розтоптав її надію на романтичний вечір.

Марта залишилася стояти посеред архіву, оточена стелажами з паперовими розлученнями. Вона глянула на свій відбиток у скляній дверці шафи. Гарна. Розумна. Одягнена в ідеально випрасувану сорочку. Чому ж у цій «тіні чужого свята» вона постійно грає роль статиста?

Вона підійшла до столу, взяла в руки степлер і з викликом клацнула ним у повітрі.

— Ну що ж, — сказала вона сама собі, — якщо сьогодні ніхто не привітає мене, я привітаю себе сама. І це буде найкращий вечір у моєму житті. Бо в мене є доступ до ключів від кабінету з панорамним видом, запаси елітного шоколаду, який шеф забув перед відпусткою, і жодного хлопця, який буде нити про свою колишню.

Вона ще не знала, що саме цей намір — перетворити вечір самотності на тріумф — стане початком низки подій, які змусять весь офіс нарешті помітити дівчину з архіву.